На думку єпископської комісії «Справедливість і мир в Європі», росія повинна нести відповідальність за війну в Україні.
Делегація мережі національних комісій європейських єпископських конференцій, що займаються захистом прав людини, кілька днів тому побувала у Львові. Метою поїздки було засвідчити свою солідарність з українським народом, який вже майже два роки страждає від широкомасштабної війни, повідомляє Vatican News.
Солідарність з українським народом та біженцями, які проживають у деяких країнах Європейського Союзу, висловили керівники європейської мережі «Справедливість і мир — Європа». Вона об’єднує 32 національні комісії «Справедливість і мир», яким їхні єпископські конференції доручили займатися проблемами бідності, захисту прав людини, миру, примирення, розвитку та піклування про створіння. Двоє співпрезидентів — Його Преосвященство Антуан Еруар, архієпископ Діжонський і перший віцепрезидент COMECE, та Марія Хаммершой, Генеральний секретар Карітасу Данії, приїхали до Львова на запрошення Юрія Підлісного, голови Комісії у справах родини та мирян УГКЦ. Крім зустрічі з архієпископом Ігорем Возьняком, керівництвом УКУ та президентом «Карітасу України» Тетяною Ставничою, вони мали змогу оглянути ушкодження, завдані російськими ракетними обстрілами, а також побували на кількох військових цвинтарях.
Про свої враження говорить архієпископ Антуан Еруар.
— Ваше Преосвященство, яку дійсність Ви побачили в Україні?
— Наша поїздка мала два етапи. Перший був у Берліні, щоб зустрітися з українськими біженцями в Німеччині й краще зрозуміти їхню ситуацію. Ми мали змогу послухати свідчення і, перш за все, пережити дуже інтенсивний момент молитви перед російським посольством у Берліні. Мільйони українців були змушені покинути свою країну і мають глибоке бажання одного недалекого дня повернутися до свого дому. Другою зупинкою був Львів, на заході України, який знаходиться далеко від лінії фронту. Тут, здавалося б, можна думати, що життя нормальне, — але відчувається, що люди стежать за тим, що відбувається на війні. Ми також бачили розбомблені будівлі, нам показали кладовище, а поруч із ним — величезне поле з сотнями могил солдатів, які загинули за останні два роки. Всі вони були прикрашені, зі свічками, прапорами, квітами. Завдяки цьому візиту війна стала також для нас дуже конкретною річчю. Це не ідея, це не політична боротьба; це життя і смерть людей.
— Що Вас найбільше вразило?
— Насамперед, це конкретна життєва реальність, яку ми дуже сильно відчули, відвідуючи цвинтар. Я помітив, наприклад, що наприкінці дня люди, йдучи з роботи, з офісу, перш ніж піти додому, зупиняються там помолитися, на могилі когось, кого вони знають. Це дуже сильно.
Ще одна річ, яка мене дуже вразила, — що всі, кого ми зустрічали, з ким спілкувалися, говорили нам про відданість перемозі України й боротьбі за свободу, за демократію, верховенство права і всі цінності, які вони намагаються просувати і жити в своїй країні; немає шляху назад, і тому їхня боротьба триватиме доти, поки країна не буде звільнена.
Щодо людей та їхнього повсякденного життя, то, на перший погляд, це майже нормальне життя, хтось ходить на роботу, хтось на ринок; але ви також відчуваєте, що життя вже не таке, як раніше. Наприклад, Львів до війни був дуже туристичним містом, а зараз туристів немає. А ще є загроза бомбардувань. Коли ми приїхали — перше, що нам показали, перш ніж показати кімнату, де ми будемо спати, було місце, куди треба йти в разі тривоги, бомбардування. Тож ця реальність війни залишається постійно присутньою в житті людей.
— Ви зустрічалися з різними представниками Церкви, Карітасу. Чого найбільше потребують в Україні?
— Хоча Україна потребує дуже конкретної допомоги, та людська підтримка, близькість, молитва, братерство також дуже важливі в цей час. Карітас робить велику роботу і має дуже хорошу організацію; але потреби величезні. Досить згадати, що 40% населення були змушені покинути свої домівки: або виїхавши за межі країни, як біженці в інші європейські країни, особливо в Польщу, Німеччину та інші країни Східної Європи, або всередині України. Багато людей, які жили на сході, були змушені виїхати на захід. Потрібні матеріальна допомога, їжа, місця для проживання; але також потрібна психологічна допомога, людська підтримка, тому що багато людей пережили дуже сильну травму. Карітас підрахував, приблизно, що за останні два роки було надано допомогу понад трьом мільйонам людей. Це величезна цифра, і тому вони також потребують допомоги з боку інших країн у цьому гуманітарному аспекті.
— 24 лютого виповнюється два роки з початку війни. Що можна зробити, щоб покласти край війні з росією?
— Це важко, тому що з людського погляду цьому не видно кінця. Я думаю, що західні країни чинять на росію весь можливий тиск, як дипломатичний, так і економічний, і це важливо. Українські друзі сказали нам продовжувати; але ви бачите, що майбутнє війни і можливість знайти шлях до миру також залежить від лідерів. А тому є також заклик до сумління: це не може так тривати далі. На рішучість українців, яку ми відчули дуже сильно, ми повинні відповісти — можливо, вимагаючи від росіян поважати гідність і цілісність сусідньої країни.
Заклик «Справедливості й миру» Європи
На завершення візиту делегація «Справедливість і мир — Європа» помолилася за жертв війни, за яких також була відслужена Свята Меса. Як нагадав архієпископ Еруар, візиту в Україну передувала зустріч із національними Генеральними секретарями комісій, що входять у мережу. Зустріч відбулася в Берліні 9‑11 лютого, було надано слово деяким біженцям. У комюніке, опублікованому наприкінці триденного заходу, підкреслено: російське вторгнення в Україну, «з терористичними бомбардуваннями проти цивільного населення, військовими злочинами і жорстокою окупацією, змусило понад 6 мільйонів людей покинути свою батьківщину і шукати притулку за кордоном»; водночас налічується 3,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Через два роки після початку війни «російська федерація не перестає завдавати страждань і смерті українському населенню». Звідси заклик підтримати українців, «які ризикують своїм життям також заради свободи і безпеки решти Європи».
У комюніке «гаряче вітається рішення Європейської Ради розпочати переговори з Україною про членство в ЄС», із надією, що «цей процес також приведе до зміцнення культурних, економічних та особистих зв’язків».
Генеральні секретарі комісій «Справедливість і мир» закликають надавати допомогу і приймати біженців, щоб вони могли інтегруватися в країнах-хазяйках. Врешті, автори наполегливо призивають «використати всі доступні дипломатичні засоби на рівні багатосторонньої співпраці», щоб російська федерація «поклала край кровопролиттю і стражданням» і припинила «атаки на основи міжнародного права, права людини і міжнародний мирний порядок».
фінансово.
Щиро дякуємо!
