Державний секретар Святого Престолу в інтервʼю для Vatican News підбиває підсумки свого візиту в Україну після богослужінь, зустрічей і переговорів: «ми не можемо допустити, щоб ця війна перетворилася лише в новини, забуваючи про конкретні страждання людей». Потрібна креативність у пошуках шляхів до миру.
Є дипломатія, якій не завадив би додатковий поштовх винахідливості. І є людська сторона — живе тіло країни, що вже два з половиною роки несе на собі рану, яка, на його думку, «потребуватиме багато часу, щоб загоїтися». На завершення візиту кардинал П’єтро Паролін підбиває перші підсумки днів, проведених в Україні.
Розмова відбулась увечері 22 липня 2024 р., після зустрічі з представниками Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій.
— Візит добігає до завершення. Яким є головне послання, яке Ви привезете Святішому Отцеві, і з яким посланням Ви б хотіли звернутися до громадської думки?
— Я думаю, що головне послання полягає в тому, щоб утримати увагу міжнародної спільноти до цієї війни, щоб вона не стала ще одним забутим конфліктом. Навіть якщо така ймовірність є меншою, бо це війна, яка відбувається в самому центрі Європи, тому уваги до неї більше, ніж до інших воєн, які відбуваються на інших континентах. Але є певна небезпека, що ми все «перемелюємо», навіть дуже важкі речі, дуже серйозні; що війна ризикує перетворитись на новину й нічого більше.
Крім того, потрібно й надалі підтримувати Україну, насамперед у сенсі гуманітарної підтримки. Це мені здається важливим. А далі — бути трохи креативними, в сенсі пошуку формул, які можуть допомогти відкрити шляхи до миру. Я думаю, що це певною мірою суть мого візиту сюди і послання, яке я передам Святішому Отцеві.
Також і тому, що мені здається — і це ще одна думка, яку я хотів би висловити, — що ми дуже далекі від рішення, якого можна було б досягти шляхом переговорів, таке моє враження. Треба буде ще багато працювати. Звісно, є мирна платформа президента Зеленського, яку ми підтримували з самого початку, в тому сенсі, що нам здається, що це спроба миру, — хоча ми також добре усвідомлюємо її слабку сторону, яка полягає в тому, що росія не була залучена. Очевидно, що коли мир укладається, він повинен бути укладений між двома сторонами; але в цьому разі ми вирішили, що це може допомогти якимось чином. Однак мені здається, що до цього ще далеко. Тому я також сподіваюся, що можна буде знайти й інші формули, які відкриють якийсь проблиск в цьому напрямку.
— Ви відвідували різні місця в Україні протягом цих днів, зустрічали різних людей. Що Вас найбільше вразило під час цих зустрічей?
— Мене дуже вразили зустрічі з матерями, які втратили своїх дітей. Це розбиває серце, це справді розбиває серце, я не знаю, як це описати… Бо як подумати, що мати, ще молода, втратила 25‑річну дитину, — то не знаєш, що й сказати. Крім того, вражає факт, що є дуже багато загиблих, у багатьох випадках навіть не повернуто тіла. І над цим теж треба працювати, бо є людський обов’язок і християнське чуття, яке вимагає від нас гідного поховання загиблих. Ми про це говорили за тисячоліття християнства, яке потім дало нові та глибші мотивації. А ще ж є багато поранених, скалічених, осіб з інвалідністю… Це рана, яка, гадаю, ще довго гоїтиметься, бо війна залишає згубні сліди в житті й тілі суспільства.
фінансово.
Щиро дякуємо!
