Щороку в Інституті богословських наук Пресвятої Діви Марії, що в Городку на Хмельниччині, катехити збираються на симпозіум. Цього року він відбувся вже 27‑й раз.
Розмова CREDO з о.Олегом Жаруком стосувалася не тільки симпозіуму, але й потреб та можливостей самих катехитів. Бо вони — теж люди!
— Попередні симпозіуми мали більше пасторальний характер, — відгукнувся на запитання о.Олег. — Їхні теми стосувалися викликів, які були на той час. Натомість цього року ми вирішили повернутися до теми самої катехизації — з огляду на те, що наш Інститут, починаючи ще з 1990‑х років, був середовищем, у якому передусім формувалася катехитична програма, а також набували формацію самі катехити: ті, хто по парафіях допомагає священникам катехізувати.
о. Олег Жарук
Нові призначення, нова реакція
— Минулого року було оновлено склад Комісії з катехизації при Конференції єпископату РКЦ в Україні, — зазначає о.Олег Жарук. — Зокрема, мене призначили заступником її голови — Комісію з катехизації очолює єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії. Також до складу Комісії призначили сестру Анну Коваль-Трач.
Окрім того, єпископ Леон ще призначив мене відповідальним за катехизацію в нашій дієцезії. Тож я подумав, що було би добре повернутися до теми катехизації по‑новому. Бо час минає, є нові виклики; змінюються покоління; і ми маємо шукати відповідей на саме ті виклики, які є сьогодні, в справі катехизації.
Тому перший день симпозіуму більше виглядав як «теоретична частина», натомість наступного дня ми — вперше в Кам’янець-Подільській дієцезії — організували День катехита. Його метою було насамперед згуртувати середовище самих катехитів.
Ми влітку провели опитування в усіх парафіях нашої дієцезії на тему катехизації. Хто катехизує; чи катехити мають відповідну освіту; які є труднощі в справі катехизації… Ми хотіли, щоби цей день був для них формаційним і практичним. Пані Орися Уська говорила саме про практичні аспекти того, як катехит має себе формувати, звідки він має черпати сили, як має шукати ключі до діалогу з різними групами катехизованих.
— А що показало опитування? Адже ситуація в Церкві справді сильно змінилася за останні роки.
— На мій погляд, у нашій дієцезії катехизація відбувається на високому рівні, попри різні труднощі, які були в попередні роки, — пандемія, війна триває. Багато священників зізнаються, що багато дітей, молоді, дорослих парафіян виїхали або до більших міст, або взагалі за кордон. Тож кількість катехизованих через це все різко зменшилася. Але навіть попри те, що людей на катехизацію приходить менше, священники стараються організувати їм навчання: чи то невеличкими групами, чи навіть індивідуальними заняттями.
Миряни — так. Але не всі підряд
— Сестрам по парафіях і так вистачає роботи, щоби ще індивідуально навчати окремих людей головних істин про віру, Бога і Церкву…
— Мене радує те, що в катехизації задіяно багато мирян, а не тільки сестри-черниці та священники. Це свідчить про те, що наша Церква дозріває до того, щоб доручати певні ділянки євангелізації та катехизації саме мирянам. Все не може бути «зав’язане» саме на духовенстві.
— Тобто охочі миряни можуть прийти до священника і сказати «я можу розповідати новачкам про Бога і віру»?
— Ні, залишається питання канонічної місії — про що не завжди пам’ятають не тільки катехити, але й самі священники. Ми говорили про це. Щоб отримати канонічну місію для проведення катехизації людина обов’язково повинна мати освіту, саме богословську освіту, яка дає можливість навчати інших віри якісно, щоб катехизація не була «для галочки», але щоб це насправді було навчання на високому рівні.
А з другого боку, це виклик, бо не всі мають богословську освіту! Дехто навчався лише кілька років, хтось ходив на якісь курси… Тому ми також розглядаємо справу з такого погляду, щоби той, хто не має змоги прийти на навчання, наприклад, до нашого Інституту, в Городку, чи до інститутів у Києві або Львові, мали окремий курс.
Для прикладу, можу розповісти, як в одній парафії священник залучає до катехизації активних парафіянок, які за фахом — шкільні вчительки. Відповідно, це жінки, які мають свої сім’ї, дітей; вони не мають можливості їздити на навчання. Але вони хочуть катехизувати і допомагати священникові. Саме для таких людей ми створимо курс, який їм допоможе якісно катехизувати.
— Може, для тих, хто не може їздити, ці курси будуть онлайн?
— Може. Але важливо час від часу бути офлайн — щоб люди могли наживо зустрітися.
У нас в Інституті, до речі, навчаються сестри-черниці, які свою освіту мають, але прийшли на навчання і кажуть: ми вчилися, ми навіть у школі працювали; однак коли починаєш катехізувати — інколи бракує богословських знань. Бо як нинішні діти, так і молодь уміють поставити такі запитання, на які дуже важко відповісти. Тому ми вважаємо, що навчатися варто, варто поглиблювати свої знання, — кажуть вони.
«Курси підвищення кваліфікації»
— Окрім того, що є освіта, — каже о.Олег, — як і в кожній професії, в катехизації теж потрібне підвищення кваліфікації. Так, як це роблять, наприклад, для вчителів, які щороку проходять такі курси. Ми не говоримо про те, яка якість тих курсів, — але вони є, і вчителі мають удосконалюватися в своєму предметі. Мені здається, що на це варто звернути увагу в справі катехизації.
Зрештою, самі катехити про це говорять: що вони потребують формації, що їм потрібно бути в середовищі однодумців, тих, хто поділяє спільні виклики. Перебування разом, ділення досвідом допомагає знаходити відповіді на запитання, що постають саме в контексті катехизації.
— Курси це вишкіл, а перебування разом і спілкування — це реколекції. Може, катехитам потрібні спеціалізовані реколекції?
— Так, звісно, і над цим ми вже теж думаємо. Відбулися вже дві зустрічі — національної Катехитичної комісії та нашої дієцезіяльної, де ми порушували ці питання. По інших дієцезіях їх теж розглядають, тому я думаю, що з часом це буде налагоджено, ми зробимо конкретні кроки до того, щоб допомогти катехитам саме в цій справі.
Чорно-білі видруки — це ще не підручники
— Чи вже можна на сьогодні, виходячи з діяльності Інституту ще з 1990‑х, говорити про напрацювання підручних матеріалів?
— Те, що починалося ще з роботи першого ректора Інституту богословських наук, о.Андрія Мацьонга, якому допомагали катехити-студенти, що проходили практику в парафіях, та семінаристи, — все це є. Але з часом виникла потреба оновлювати ці матеріали. І, починаючи з 2012‑го року, о.Сергій Хитрий у нашому Інституті ці матеріали оновлює. На сьогодні вони, звісно, знову потребують оновлення і покращення. Якщо для порівняння взяти якийсь шкільний підручник або учнівський зошит із якогось предмета, то видно, що нова українська школа дає якісні матеріали. Ми, натомість, коли йдеться про катехизацію, маємо ще чорно-білі матеріали…
Про це ми також говорили, бо запит є і від самих катехитів — щоб цю програму вдосконалити і вийти на вищий рівень.
Звісно, це справа не однієї людини, а команди, яка би над цим попрацювала. Ми вже не раз про це говорили. Зараз шукаємо конкретних рішень у цьому напрямку.
Фото: Софія Дацько, Інститут богословських наук Непорочної Діви Марії
фінансово.
Щиро дякуємо!
