Під час традиційної прес‑конференції, що відбувається на борту папського літака після кожної Апостольської подорожі, дорогою зі Швеції до Рима Святіший Отець відповів на запитання журналістів. Цілком передбачувано постала тема свячення жінок, адже Швеція — перша в історії країна, чию церковну спільноту очолює жінка.
Папа Франциск укотре заохотив відкривати кордони для людей, що втікають від війни та переслідувань, пояснюючи різницю між біженцями й мігрантами, а також поділився думками з приводу секуляризації, що сьогодні охопила Європу, та щодо харизматичних спільнот у житті Церкви.
Папа Франциск: Передусім, я хочу подякувати за пророблену вами роботу, за холод, який вам довелося знести. Та ми відлітаємо вчасно, адже сьогодні ввечері температура знизиться ще на п’ять градусів. Ми виїхали дуже вчасно… Дуже вам дякую і за ваше товариство, і за працю.
Елен Сведенмарк, «ТТ» (Швеція): Дякуємо. Доброго дня! Учора, Ваша Святосте, Ви говорили про революцію ніжності, та водночас ми бачимо, як дедалі більше людей із, приміром, Сирії та Іраку шукають притулку в Європі. Дехто реагує на це страхом; дехто вважає, що прибуття цих біженців може нести загрозу християнській культурі та Європі загалом. Що б Ви сказали людям, які бояться такої розв’язки посталої ситуації? Яке послання Ви маєте сьогодні для шведів, що зараз починають закривати свої кордони після тривалої традиції прийняття біженців?
Папа Франциск: Спершу хочу сказати, що, як аргентинець і виходець із Південної Америки, я дуже вдячний шведам за їхню гостинність, адже так багато моїх земляків, чилійців та уругвайців, були прийняті у Швеції за часів військової диктатури у цих країнах. Швеція має довгу традицію не лише прийняття, а й інтеграції [біженців]: людям допомагали негайно знайти школу, влаштуватися на роботу, віднайти дім. Можу помилятися, але, здається, населення Швеції становить дев’ять мільйонів чоловік, із них близько 850 тисяч — це «нові шведи»: мігранти, біженці та їхні нащадки. Це перше.
По‑другe, слід провести чітку межу між біженцями та мігрантами. Щодо мігрантів слід керуватися чіткими правилами, адже кожен має право мігрувати; однак це право регулюється [законом]. Біженці, натомість, утікають від жахливої ситуації війни, болю та голоду… І особи зі статусом біженця потребують більше турботи і праці. Шведи й у цьому завжди були прикладом, допомагаючи облаштуватися, сприяючи вивченню мови та культури, а також інтеграції [біженців]. Ми не повинні боятися цієї справи [інтеграції], адже Європа була створена шляхом постійної інтеграції, інтеграції різних культур, чи не так? Я переконаний у цьому; я не маю наміру нікого образити, але факт, що ісландці сьогодні можуть вільно читати тексти, написані 1000 років тому, викликаний тим, що Ісландія — нація з низьким рівнем міграції, чого не можна сказати про Європу.
Європа утворена з міграції… Що я думаю про країни, які замикають свої кордони? Я вважаю, що теоретично ніхто не може замкнути своє серце перед біженцями. Розсудливість тих, хто ухвалює такі рішення, має бути відкритою, аби прийняти цих людей; а також здатна до відповідних підрахунків, що дозволять оцінити власні можливості у допомозі облаштуватися [на новому місці] та забезпечать інтеграцію. Якщо країна має, так би мовити «живий потенціал» інтеграції та робить це із певними обмеженнями… Якщо можна зробити більше, треба робити більше! Завжди з відкритим серцем, це не по‑людськи — зачиняти двері; це не по‑людськи — закривати серце!
У перспективі за все доведеться платити. (…) Доведеться платити за нерозсудливість у підрахунках також, коли приймається більше [біженців та мігрантів], аніж можливості дозволяють інтегрувати. Адже справді небезпечно, коли не відбувається інтеграція біженців та мігрантів (це стосується зараз обох цих категорій) у суспільстві; дозволю собі це слово: небезпечно, коли вони входять у свої «гетто». Це культура, що не розвивається у взаємодії з іншою культурою. Це небезпечно. Я думаю, що страх — найгірший порадник для країн, що схиляються до того, аби замикати свої кордони; найкраща порадниця у цій ситуації — це розсудливість. Цими днями я розмовляв із представниками шведського уряду, вони розповідали мені про труднощі, що виникають сьогодні; кажу це, відповідаючи на Ваше друге питання. Прибула велика кількість людей. Аби їх розподілити, знайти їм домівки, школи та роботу, [допомогти] вивчити мову, потрібен час. Розсудливість повинна діяти. Я не вірю, що шведи приймають менше [біженців та мігрантів] через свій егоїзм і втрату потенціалу. Я думаю, що так діється з тих причин, які я щойно назвав (…).
Крістіна Каппеллін: Доброго ранку! Ця важлива екуменічна зустріч відбулася у Швеції, чию церкву очолює жінка. Як Ви вважаєте, чи свячення жінок у Католицькій Церкві також будуть можливими найближчими роками? І (якщо Ви скажете «ні») чому католицькі священики бояться суперництва?
Папа Франциск: Знайомлячись з історією цієї країни під час візиту, я дізнався про королеву, яка тричі ставала вдовою. Я сказав: «Але ж яка вона сильна, ця жінка!» Мені відповіли, що жінки у Швеції дуже сильні, дуже добрі. Саме тому деякі шведи шукають дружин серед представниць інших націй… Не знаю, чи це правда. А щодо свячень жінок у Католицькій Церкві, останнє слово чітко сказане св. Йоаном Павлом ІІ. Щодо суперництва — я не знаю… Слід уважно прочитати декларацію св. Йоана Павла ІІ; ми й надалі дотримуємося цієї лінії. (…) Але жінки можуть робити багато речей ліпше за чоловіків, [наприклад], певні пояснення навіть у царині догматики, не лише давати посилання на певний документ.
У католицькій еклезіології існує два виміри, які слід брати до уваги: на Церкву слід дивитися у вимірі Петра та у вимірі Марії. Апостол Петро та колегія Апостолів — це пасторальна активність єпископів; Марія — це жіночий вимір Церкви, я уже говорив про це… Я запитую себе: хто найважливіший у містиці й теології Церкви: Апостоли чи Богородиця у день П’ятидесятниці? Богородиця! Церква — це жінка! (…) Церква — це Наречена Христа; це таємниця заручин. У світлі цієї таємниці ви зрозумієте причину цих двох вимірів — виміру Петра, що означає єпископів, та виміру Марії, що означає материнство Церкви… у найглибшому значенні. Церква не існує без цього жіночого виміру, адже Церква — це жінка.
Остін Айверай, «Crux»: Дуже Вам дякуємо, Ваша Святосте! Ця осінь надзвичайно багата на екуменічні зустрічі з традиційними Церквами — православною, англіканською та лютеранською; однак більшість протестантів у світі сьогодні представляють євангельський протестантизм і п’ятдесятництво. Я зрозуміла, що наступного року у вігілію урочистості Зіслання Святого Духа у Circus Maximus відбудеться святкування 50‑річчя харизматичного руху. Ви маєте багато ініціатив; можливо, цього разу Ви зустрінетеся з лідерами цих [церковних спільнот]. Яка Ваша позиція стосовно цього? Що Ви сподіваєтеся осягнути завдяки цій майбутній зустрічі? Дякую!
Папа Франциск: Щодо ініціатив зазначу, що я відвідав харизматичну церкву в Казерті, також у Турині я відвідав церкву вальденсів. Це ініціативи возз’єднання та пробачення, адже католики, частина католиків, не завжди добре ставилися до членів цих спільнот, за це слід вибачитися і зцілити рани. Іншою ініціативою став діалог, що розпочався за часів мого перебування у Буенос-Айресі. Там ми провели три зустрічі у «Luna Park» (арена у центрі аргентинської столиці, що використовується для проведення спортивних змагань та різноманітних заходів. — Ред.), який може вмістити 7 000 осіб; три зустрічі, що зібрали вірних євангельських церков та Католицької Церкви, що належать до харизматичної віднови, але вони [зустрічі] були відкриті для кожного й тривали увесь день. Тоді проповідували і пастор, і єпископ євангельскої церкви; проповідували також і католицькі священики. Напевно під час двох із цих трьох зустрічей був присутній отець Канталамесса, проповідник Папського дому.
Усе це розпочалося за часів моїх попередників, я тоді перебував у Буенос-Айресі; це принесло нам багато добра. Ми також проводили спільні духовні вправи для католицьких священиків і пасторів, були присутні також єпископи — усі проповідували разом, це дуже сприяло діалогу, порозумінню та великій взаємоповазі; сприяло співпраці заради убогих. Ці ініціативи розпочалися ще в Буенос-Айресі, зараз це відбувається уже тут, у Римі. Я провів зустрічі з двома пасторами зі США та з Європи. Ви згадали святкування, яке організовує Міжнародний католицький харизматичний рух, святкування 50‑річчя харизматичної віднови, яка народилася екуменічно, тому й святкування у Circus Maximus буде екуменічним.
Я планую, якщо Господь дозволить, сказати там промову; думаю, усе триватиме зо два дні, однак деталі наразі невідомі. Знаю, що вони організують чування на П’ятдесятницю, саме тоді я матиму промову. З усією пошаною до харизматичної віднови та п’ятдесятників, слід сказати, що ці слова сьогодні означають багато речей, викликають багато асоціацій; їх використовують численні церковні спільноти, які дуже часто не просто неподібні одна до одної, а й творять протилежну дійсність, тому це вимагає подальшої конкретизації. Ці слова настільки узагальнені та набули такого широкого вжитку, що часто ведуть до непорозумінь та можуть ввести в оману.
У Бразилії, це характерно, харизматична віднова швидко розвилася. Вона народилася; однак перешкодою, опонентом для неї стало те, про що ви саме сказали, — я був тоді Провінціалом єзуїтів тоді, коли усе розпочиналося. Я заборонив єзуїтам входити у цей рух, публічно заявив, що вони не можуть звершувати літургійних богослужінь, і не дозволив їм діяти у нашій школі. Я це сказав. Сьогодні я думаю інакше, якщо це робиться насправді добре (…). Щороку, раз на рік, ми мали Святу Месу в кафедральному соборі для харизматичного руху, на яку міг прийти кожен. Я також пройшов крізь досвід визнання того добра, яке харизматичний рух вніс у Церкву. Ми не можемо забути постать кардинала С’юнеса, його пророцькі та екуменічне бачення.
Ева Фернандез, «COPE» (Іспанія): Нещодавно Ви зустрілися з Ніколасом Мадуро, Президентом Венесуели. Які відкриття принесла для Вас ця зустріч, та якою є Ваша думка стосовно початку переговорів?
Папа Франциск: Президент Венесуели попросив про розмову та зустріч, оскільки дорогою з Каракасу мав технічну зупинку в Римі. Він уже звертався з подібним проханням 2013 року; він [тоді] прибув, та зустріч не відбулася через його хворобу; тому він знову просив про зустріч. Якщо президент просить, я приймаю. До того ж він перебував у Римі. Я слухав його півгодини; слухав, поставив йому кілька запитань та дізнався його думку. В усіх сферах завжди важливо слухати, чи не так? Я вислухав його думку. Стосовно другого питання про діалог… Це єдиний шлях вирішення всіх конфліктів, іншого нема. Я з усього серця покладаюся на діалог, я вірю, що слід іти цим шляхом. Не знаю, як усе завершиться; не знаю, все це дуже складно… Однак люди, які обирають діалог, осягають політичне зростання. (…) Глава іспанського уряду звертався до Апостольського Престолу з проханням бути присутнім під час цього діалогу. Апостольський Престол призначив своїм представником Апостольського нунція в Аргентині, архиєпископа Челлі; думаю, він саме зараз летить на ці переговори. Діалог, що сприятиме переговорам, — єдиний вихід із конфліктів. Іншого нема. Якби це вдалося зробити на Близькому Сход, скільки б життів було врятовано…
Матільде Імберті: Ваша Святосте, ми повертаємося зі Швеції, де секуляризація дуже сильна. У Франції, наприклад, кажуть, що наступного року більшість громадян обходитиметься без релігії. На Вашу думку, секуляризації не вдасться уникнути? Це фатум? Хто за це відповідальний: світські уряди чи надто несмілива Церква?
Папа Франциск: Фатум — ні. Я не вірю у фатум. Хто відповідальний? Я б не знав, як відповісти на це питання. (…) Я не знаю; це — процес. Я хотів би дещо сказати: Папа Бенедикт XVI говорив про це чітко і багато; віра стає літеплою, оскільки — як ви зазначили — Церква ослаблена; [ми живемо у] найбільш секуляризовані часи. Повертаючись [до ситуації] у Франції, часи захоплення суєтністю двору, коли священики жили при дворі та панував клерикальний функціоналізм; бракувало євангелізації із міццю, бракувало сили Євангелія. Хоч би коли сталася секуляризація, можна сказати, що її спричинила відсутність євангелізації.
Але існує й інший культурний процес: друга форма інкультурації. Коли людина отримує слово Боже і творить культуру (…), на певному етапі людина почувається її власником. Згадаймо міф про Вавилонську вежу. Людина, як власник культури, робить себе творцем іншої культури, своєї власної, та посідає таким чином місце Бога-Творця. Якщо йдеться про секуляризацію, я переконаний, що рано чи пізно дійде до гріха супроти Бога-Творця. (…) Проблема не в секуляризмі, адже ви потребуєте здорового секуляризму, здорової автономії у науці, думці чи політиці. Здоровий секуляризм потрібен.
Інша річ це лаїцизм, який ми отримали у спадку від Просвітництва. Я думаю, на явище секуляризації Європи вплинули ці два фактори: зарозумілість людини, яка творить культуру, що виходить за межі та ставить її на місце Бога; а також недоліки у євангелізації, що стала літеплою. Християни стали літеплими. Тому нас врятує повернення до тієї здорової автономії у розвитку культури й науки, яка пам’ятає про залежність творіння від Творця; слід також із новою силою розпочати євангелізацію. Я вважаю, що сьогодні секуляризація дуже сильна у певних культурах, а також вона проявляється у різних формах захоплення суєтним світом. Духовна марнота… Найгірше, коли вона входить до Церкви. Це не мої слова, це слова кардинала де Любака, одного із найбільших богословів Собору. Він говорив, що найгірша річ, яка може статися у Церкві, — це захоплення суєтністю світу; те, що відбувалося за часів корумпованих пап. (…) Ризикую, адже це може звучати як проповідь, однак скажу: коли Ісус молився за нас усіх під час Останньої Вечері, Він просив свого Отця про одну річ. Він не просив забрати нас від світу, але зберегти нас від його марноти. (…) Саме це і є секуляризація із крихтою гриму, обману; секуляризація від «pret-a-porter» у житті Церкви.
Юрґен Ербахер, «ZDF» (Німеччина): Ваша Святосте, кілька днів тому у Домі св. Марти Ви зустрілися з працівниками, які борються із сучасними формами рабства й торгівлею людьми. Думаю, ця тема дуже лежить Вам на серці: ще у Буенос-Айресі Ви зверталися до неї. Чому? Можливо, за цим стоїть якийсь особливий чи особистий досвід? [Далі, ми] відзначаємо 500‑річчя реформації. Як німець, хочу запитати, чи не плануєте Ви відвідати — може, ще цьогоріч — Німеччину, країну, звідки й розпочалася реформація.
Папа Франциск: Розпочну від другого запитання: розклад подорожей на наступний рік ще не завершений. Ми майже впевненні щодо подорожей до Індії та в Бангладеш; однак це лише припущення. Повертаючись до першого питання, хочу казати, що ще за мого перебування у Буенос-Айресі, коли я був священиком, то постійно відчував, (…) що Христове Тіло продовжує страждати; Христос постійно розіп’ятий у житті найслабших із нас. Це завжди дуже мене зворушувало. Як священик, я працював із бідними. Я не робив нічого надзвичайного; також працював зі студентами. Як єпископ, я співпрацював із некатоликами та невіруючими, борючись із рабською працею, особливо серед мігрантів з інших країн Латинської Америки, що прибували в Аргентину (…). Ці люди працювали замкнені, документи у них забирали. Пам’ятаю, як в одному такому будинку почалася пожежа, діти видерлися на дах, аби врятуватися, але всі загинули, ніхто не зміг вийти. А ще торгівля людьми… Я працював із двома жіночими згромадженнями, які допомагали проституткам, жінкам, що перебували в сексуальному рабстві. Не люблю вживати слово «проститутка». Рабині проституції! Раз на рік ми мали Святу Месу, на яку збиралися і сестри, й особи невіруючі, що працювали разом із ними. В Італії багато волонтерів бореться з різними формами рабства. (…) Це прекрасно! Ораторії та волонтерський рух — це дві речі, які з’явилися завдяки апостольській ревності італійських священиків. (…)
За матеріалами: CNA
Фото: Vatican Radio – English Section
фінансово.
Щиро дякуємо!
