Блоґінг, який вже виріс із суто електронного щоденника до стилю публіцистики, є прекрасною можливістю запропонувати світові альтернативний, інший погляд – переконані автори навчального проекту «Академія блоґослов’я».
Отже, розмова з Миколою Малухою, спеціалістом із новітніх медіа МБФ «Карітас України», студентом ДМПЕН, одним із ініціаторів цього нового курсу саме про те, які ж альтернативи пропонує блоґерство, як його можна використовувати для євангелізації і чи може воно замінити живе слово.
Миколо, яким чином ти став одним з найвідоміших блоґерів в Україні? Ти ставив перед собою таку мету?
Дякую, Світлано за подібне визнання 🙂 На початках власного блоґоведення чи блоґерства я не розумів силу, вплив, можливості блоґосфери. Тому не ставив перед собою великої мети.
Але з часом я почав розуміти потужність цього інструменту. Особливо, коли я ще мешкав в Мурманьску (Росія). Тоді у регіоні діяв Союз української молоді Мурмана і нам вкрай необхідно було розповідати про діаспорянське життя. Висока національна свідомість лякала місцеві ЗМІ. А до українських було важко достукатися через відсутність живих контактів та відповідну географічну відстань. Блоґосфера стала основним інформаційним каналом, завдяки якому ми повідомляли цільову аудиторію про своє життя.
З того моменту я почав більше досліджувати блоґосферу, намагався сформулювати приблизну «формулу успіху». Після закінчення Мурманського державного педагогічного університету (це було літо 2007 року) я вирішив повернутися на батьківщину. При переїзді блоґосфера так само допомогла мені знайти житло, отримати певні поради щодо влаштування свого життя на новому місці. Згодом мені вдавалося знаходити через свій блоґ додатковий підзаробіток – публікація статей в російських ЗМІ.
Вже восени я брав участь у російських виборах – займалися агітацією (через молодіжні форуми та соціальну мережу «Вконтакте») молоді прийти на дільниці. Це ще до відомої «обамовської» президентської кампанії.
Через кілька місяців я був ініціатором мережевої акції «Пропіаримо Україну в «Монополії». Невелика група інтернет-ентузіастів закликала українців голосувати за Київ, щоб той потрапив до нової версії шпальти всесвітньо відомої гри. Якщо у Латвії мер звернувся до латишів із проханням підтримати свою столицю, в Росії центральні канали, зокрема, НТВ, показувало сюжети, то в Україні нікому це не стало цікавим. І лише завдяки патріотичному поштовху та далекоглядності активних користувачів Інтернету нам вдалося просунути Київ на 16-е місце. Серед Нью-Йорка, Парижа, Пекіна, Лондона ви знайдете і Київ. До речі, наша столиця єдина серед усіх міст країн СНД. Після цього я остаточно переконався у можливостях web 2.0.
На жаль, я не мав і не маю великих здібностей та досягнень, тому вирішив, що можу зайняти поки що порожню нішу. Після «Монополії» я почав шукати концепцію для свого блоґу – на яких цінностях він ґрунтується, які в нього місія, візія, мета, стратегія. З того часу я почав себе позиціонувати як прихильника консервативних, традиційних цінностей – сім’я, шлюб, проти агресивної пропаганди сексуальної розбещеності, аморальної поведінки тощо. Коли у сучасному молодіжному середовищі ти говориш, що так званий «громадянський шлюб» є злом, аборти – це вбивство, а «сексуальна свобода» синонім легкої поведінки, то це викликає бурхливу реакцію. Спеціально для цього навіть зробив «ребрендинг» свого блоґу – назвався «головним пуританином української блоґосфери».
Відповідаючи на твоє перше запитання, коротко резюмую: варто визначити концепцію блоґу, знайти свою нішу (бути унікальним) і регулярно інвестувати в блоґ (перш за все час).
Твоя недавня ініціатива – створення «Академії блоґословія» – стала досить популярною. Наскільки мені відомо, на це он-лайн навчання записалося набагато більше людей, аніж ти із своїм партнером сподівався. Як думаєш, чим викликана така популярність?
Велика кількість анкет була викликана, напевно, безкоштовністю курсу 🙂 Тепер серйозно. Спочатку хотів би подякувати тобі за поширення інформації серед студентів Магістерської програми екуменічних наук. Одні з найактивніших студентів Академії блоґослов’я – студенти УКУ.
Загалом до нашої Академії надійшло 50 заявок на навчання, хоча ми планували зібрати 25 людей. Ми не влаштовували відбору, проте повідомили, що буде відсіювання, бо навчання є динамічним та інтенсивним. Вже три людини відмовилися вчитися. Зараз десь 35 чоловік щотижня виконує завдання та вчиться ще декілька людей попросили їх не відраховувати, бо мали об’єктивні причини із затримкою. Ми не робили великої реклами – анонси за три тижні до початку навчального процесу у власних блоґах і новини у 3-4 християнських ресурсах.
Гадаю, що головна причина певного успіху – інноваційність. Ми запропонували суспільству продукт, аналогів якого поки немає. Не дивлячись на те, що я наголошував на «християнському забарвленні» курсу (головна мета – навчити християн користуватися новітніми медіа, щоб ефективніше доносити до загалу християнські принципи), до нас долучилися люди, які не є християнами, своєрідні агностики.
І тут я зрозумів, що християнство, якщо воно дійсно хоче впливати на сучасний світ, повинно бути інноваційним – пропонувати нововведення, що характеризюється високою ефективністю. Християни Римської імперії запропонували інноваційний підхід до життя, до цінностей і воно перемогло язичницьку державу, стрімко зростаючи.
Чому перемогла Реформація XVI століття? Тому що її отці запропонували новий, нестандартний погляд на віру, на життя, на економіку, на політику. Щоб зараз не повторювати чужих слів, я лише пошлюся на Макса Вебера та Алексіса де Токвіля, які у своїх працях («Протестантська етика і дух капіталізму» і відповідно «Демократія в Америці») відобразили зв’язок нової віри з новим поглядом на життя.
Як виникли перші американські університети? Серед перших 100 американських вишів – 98 були засновані християнськими громадами, в тому числі, Гарвардський університет (засновник – пуританин Джон Гарвард), Принстонський (пастор Джонатан Дікинсон), Браунський (баптистська громада), Йельський (пуритани-священики). Бо тоді розуміли, що варто не лише вчити Святому Письму, а і як його втілювати в державному управлінні, політиці, економіці тощо. Ми запропонували нововведення, тому і виник попит.
Які плюси та мінуси дистанційного навчання? (з огляду на те, що ти і сам навчаєшся дистанційно і навчаєш дистанційно)
Я можу помилятися у висновках, але 100% дистанційна форма набагато ефективніша ніж радянська заочна. Тут максимальний нахил на творчі здібності людини. Більшість завдань пов’язані з творчістю. Наш курс має мінімальне теоретичне навантаження (ми не хочемо напружувати людей копіпастом з книг), головне – прикладний характер навчання. Майже всі ДЗ студенти виконують у своїх блоґах, а ми потім перевіряємо і коментуємо (в окремих випадках, пишемо особисто на електрону адресу поради викладачів). А навіщо для цього фізично збиратися в одному місці? Тим паче, що дистанційна форма розширила географію нашого навчання – крім України до нас долучилися «учні» з Росії, Білорусі, Німеччини та Бразилії.
Ти не раз говорив, що використання блоґосфери є важливим, зокрема у новій євангелізації. Чому?
По-перше, тому що блоґери зараз проходять шлях інституалізації та легітимації. Що я маю на увазі? Ми знаємо про існування таких прошарків населення як журналісти, філософи, підприємці, політики, письменники. Скоро вже на рівні зі всіма переліченими говоритимуть про блоґерів. І тому Церква повинна мати слово (або «коментар» J) і до цих людей.
По-друге, web 2.0 нівелює кордони та бар’єри. Наприклад, я можу через блоґ звернутися до владики Євстратія (Євстратій (Зоря) єпископ Васильківський УПЦ КП, вікарій Київської єпархії – ред.) і він вам обов’язково «відкоментує». Отже священнослужителям легше достукатися до потенційної пастви: «якщо люди не йдуть до храму, то священик йде до людей». Я повністю погоджуюся із католицьким єпископом Жаном-Мішелем ді Фалько, який у коментарі британській газеті The Times сказав: «Якщо вас немає в Інтернеті, ви вирізаєте себе із життя більшій частини людей. Церква повинна «сприяти християнській присутності в Інтернеті».
І, по-третє, блоґосфера, зокрема, в Росії та Україні – це могутній майданчик із формування громадської думки. Тут багато розумних людей, коментарям яких довіряють набагато більше, ніж, скажімо, коментаторам політичних подій у пресі. Мушу визнати, що християнська присутність тут слабка. Коли виникають дискусії навколо дошлюбної чистоти, абортів, моралі, сексу, шлюбу, секуляризму та інших тем, християнський погляд або кількісно відсутній, або його аргументаційна база дуже слабка. Складається враження, що дійсно «право жінки на аборт є загальноприйнятною істиною». А коли християни активно вступають у дискурс, то ми, принаймні, говоримо, що існує декілька позицій.
Чого світ сьогодні більше потребує: живого свідчення, чи свідчення, наприклад, пастора-блогера, чи священика-блогера?
Напевно, не варто протиставляти одне одному – треба і перше, і друге. Але зроблю деякі зауваження. Скажімо, я знаю декількох блоґерів-християн, але їхнє віртуальне середовище – це такі самі християни. Для кого вони свідчитимуть про Христа? Своїм єдиновірцям? Християни-блоґери повинні шукати майданчики, де б можна було застосувати своє свідчення або трансформувати власні щоденники під світську аудиторію. Можу засвідчити про позитивний досвід, коли я порушив у своєму блозі тему про громадянський шлюб, то одна моя читачка почала ділитися власним досвідом (вона вже заміжня) і спростовувала аргумент про те, що ніби можуть виникнути проблеми в сексуальному житті молодят, якщо до цього не випробувати партнера.
Священик апріорі публічна особа, і його читатимуть тільки через те, що він «зійшов з небес». Особливо він зробить добру справу для євангелізації, якщо мінімізує проповідницьку діяльність і спробує показати християнство живим. Тобто таким, що цікавиться світом, ходить у кіно, вболіває за свою збірну з футболу, читає світські книжки тощо. Звісно, що червоною ниткою повинні проходити біблійні цінності. Але це не так важко зробити, як здається. Все залежить від загальнокультурного рівня служителя. Якщо він і «двох слів зв’язати не зможе», то буде зловживати копіпастом із Священного Письма.
Ти протестант, а зараз працюєш в МБФ «Карітас» УГКЦ. Твоя приналежність до іншої, ніж у твоїх працедавців, конфесії тобі швидше допомагає, бо маєш незаангажований підхід, чи заважає?
Та у нас взагалі немає ніяких проблем щодо конфесійної приналежності. Карітас прагне пропагувати (через конкретні справи) спільні для всіх християн цінності, отже до якої Церкви я ходжу в неділю не є каменем спотикання для мого керівництва. Скажу чесно: чим більше спілкуюся з греко-католиками, тим більше стаю екуменістом.
Довідка:
Микола Малуха – відомий як блоґер jesfor – входить до Топ-5 україномовних блоґерів, Топ-30 найкращих українських і Топ-400 (всього 11 млн. 350 тис.) слов’яномовних (все за даними Яндекса). Керівник мереженої акції «Пропіаримо Україну в «Монополії». В результаті якої, Київ потрапив до шпальти нової версії гри «Монополія», посів 16-е місце. Був радником народного депутата Олега Тягнибока на позачергових виборах мера Києва і депутатів у Київську міську раду з пропаганди у соціальних мережах та блоґосфері. В тому числі завдяки впливовості свого блоґу увійшов до експертного кола щомісячного рейтингу найвпливовіших людей України «Перша сотня», організаторами якого є тижневик «Главред» і Фонд «Демократичні ініціативи» (тепер рейтинг публікується у виданні «Оглядач» («Обозреватель»).
фінансово.
Щиро дякуємо!
