Господь вислуховує волання убогих, а ми покликані ставати засобами в Його руках, щоб полегшувати наслідки бідності, які є плодом гріхів, давніх, як сама людина. Про це нагадує Папа Франциск у посланні на ІІ Всесвітній день бідних.
«Ось увізвав убогий, і Господь вислухав його» — ці слова з 34-го псалма стали темою Послання Папи Франциска з нагоди ІІ Всесвітнього дня бідних, що відзначатиметься 18 листопада 2018 року. Його представлення відбулося у Ватикані в четвер, 14 червня, повідомляє Vatican News.
Досвід псалмоспівця
Як зауважує Святіший Отець, авторові цього псалма не є чужими обставини нужди; навпаки, він має її безпосередній досвід. Однак він «перемінює її в пісню прослави й подяки Господу». Цей псалом дозволяє також і нам «зрозуміти, ким є справжні убогі, на яких ми повинні звернути свій погляд, аби почути їхнє волання та розпізнати їхні потреби».
Псалом зазначає, що Господь вислуховує убогих, які взивають до Нього, Він добрий з тими, хто шукає у Нього захисту із серцем, розбитим смутком, самотністю та виключенням. Бог вислуховує тих, чия гідність розтоптана, але вони «мають сили підвести погляд угору». Вислуховує переслідуваних «в ім’я фальшивої справедливості». В цій молитві бачимо «почуття покинутості та уповання на Небесного Отця».
«Силою цього унікального та з різних поглядів незаслуженого й невимовного досвіду, відчувається, однак, прагнення передати його іншим, насамперед тим, хто, як і псалмоспівець, убогі, відкинені та маргіналізовані. Справді-бо, ніхто не може почуватися виключеним із любові Небесного Отця», — наголошує Папа.
Увізвати
Святіший Отець звертає увагу на те, що псалом використовує три дієслова, щоб охарактеризувати поставу вбогого та його стосунки з Богом. Першим є «взивати», адже «стан бідності не вичерпується одним словом, але стає воланням, яке проходить через небо та досягає Бога».
«Можемо запитати себе: як стається, що це волання, яке підноситься аж до Бога, неспроможне досягнути наших вух і залишає нас байдужими та нечутливими?» — пише Франциск, наголошуючи, що День убогих заохочує нас до «серйозного іспиту сумління, щоби зрозуміти, чи ми насправді спроможні почути бідних». А щоб розпізнати їхній голос, ми потребуємо «тиші слухання».
«Якщо ми забагато говоримо, то не зможемо їх почути. Я часто маю побоювання, що багато найзаслуженіших і необхідних ініціатив звернені більше на те, щоб сподобатися собі самим, а не на те, щоби таки почути волання убогого. В такому разі, коли убогі підносять своє волання, реакція стає непослідовною і нездатною ввійти у відповідність з їхніми умовами», — зазначає Папа, переходячи до другого дієслова псалму.
Відповідати
Як зауважує псалмоспівець, Господь не лише чує, але й відповідає. І ця відповідь полягає у «сповненій любов’ю участі в становищі бідного». Відповідь Бога завжди є «дією спасіння, щоб залікувати рани душі та тіла, відновити справедливість і допомогти наново розпочати життя з гідністю». Вона також є закликом до тих, хто вірує в Нього, чинити так само, відповідно до своїх можливостей.
«Всесвітній день убогих має на меті стати маленькою відповіддю, зверненою від Церкви, розсіяної по всьому світу, до бідних кожного типу й на кожній землі, аби вони не вважали, ніби їхнє волання пропало в порожнечі. Цілком можливо, він немов крапля води серед пустелі нужди; однак, може бути знаком взаємоподілу для потребуючих, щоб відчути активну присутність брата чи сестри», — пише Святіший Отець. Він нагадує вірним, що їхня турбота не повинна обмежувати лише до форми надання допомоги, але вимагає також «уважності любові», що шанує іншого як людську особу.
Визволяти
Третім дієсловом є «визволяти». Біблійний бідолаха живе з упевненістю в тому, що Бог діє на його користь, аби повернути йому гідність. Папа підкреслює: бідність це не те, чого ми шукаємо, але це плід егоїзму, гордості, жадібності й несправедливості — «лих давніх, як і сама людина», що завжди є гріхами, які зачіпають багатьох невинних.
Боже визволення є «актом спасіння» для тих, хто висловив перед Ним свій смуток і тугу. Чимало псалмів показують, як могутність Божого втручання розбиває «полон бідності». Боже спасіння «набирає форми руки, простягнутої до нужденного», пропонуючи прийняття, захист і почуття дружби.
«Саме із цієї конкретної та відчутної близькості починається справжній шлях визволення», — зазначає Єпископ Рима, вказуючи на те, що він писав в Апостольському повчанні «Радість Євангелія»: «Кожен християнин і кожна спільнота покликані бути Божими інструментами для визволення та сприяння бідним, аби ті могли повноцінно інтегруватися в суспільство».
Здійснення пророцтва в Євангелії
Далі Святіший Отець скеровує думку до євангельської розповіді про сліпого жебрака Вартимея, який, почувши, що приходить Ісус, почав взивати: «Сину Давидів, змилуйся наді мною». Інші хотіли змусити його замовкнути, але він кричав ще гучніше, й Божий Син почув його та запитав: «Що хочеш, щоби Я зробив тобі?»
«Ця сторінка з Євангелія показує те, що псалом передвіщав як обітницю. Вартимей — бідняк, позбавлений фундаментальних можливостей, якими є бачити і працювати. Як же багато шляхів також і сьогодні провадять до різних форм нестабільності! Нестача базових засобів утримання, маргіналізація у тому разі, коли згасають сили для праці, різні форми соціального невільництва, попри поступ людства», — пише Папа. Сьогодні чимало бідних, як Вартимей, очікують, аби хтось підійшов і сказав: «Кріпися! Встань, Він кличе тебе».
Але, на жаль, часто стається навпаки, бо лунають голоси осуду та спроби змусити замовкнути й терпеливо все зносити. Ці голоси часто викликані «фобією до бідних», яких вважають «носіями небезпеки, нестабільності». Існує тенденція утримувати дистанцію між собою та ними, «не усвідомлюючи, що таким чином ми тримаємося далекими від Господа Ісуса, який їх не відкидає, але призиває до себе та втішає».
Досвід спільної трапези й дружби
За словами Папи Франциска, бідні це «перші, хто спроможний розпізнати Божу присутність і засвідчити Його близькість у своєму житті». Бог залишається вірним своїй обітниці, але щоби подолати «гнітючі умови бідності», треба, щоб вони «відчули присутність братів і сестер, які опікуються ними».
Отож, у цей Всесвітній день ми запрошені «конкретизувати» слова псалма: «Їстимуть убогі та наситяться». Папа зазначив, що в Єрусалимському храмі після жертвоприношення відбувався бенкет. А в багатьох дієцезіях цей досвід повторився минулого року, коли з нагоди Всесвітнього дня бідних були проведені не лише богослужіння, а й спільна гостина.
«Я б хотів, — пише він, — щоб також і цього року та надалі цей День відзначався під знаком радості, що походить із віднайденої здатності перебувати разом. Разом молитися в громаді та розділити трапезу в Господній день. Це досвід, який повертає нас до первісної християнської громади».
Співпраця з іншими
Святіший Отець зазначає, що християнська спільнота щодня звершує «безліч ініціатив», аби принести полегшення «багатьох форм бідності, що їх маємо перед очима». Часто співпраця з іншими дійсностями, спонукуваними не вірою, але людською солідарністю, дає змогу допомагати там, де самотужки цього не вдалося б зробити.
«Визнати, що серед величезного світу бідності наші можливості є обмеженими, слабкими й недостатніми, спонукає простягнути руку до інших, аби взаємна співпраця могла ефективніше досягнути мети. Ми спонукувані вірою та наказом любові, але вміймо розпізнати інші форми допомоги й солідарності, які частково мають ту саму мету; однак, не забуваючи про те, що є притаманним для нас, тобто вести всіх до Бога і до святості», — пише Наступник святого Петра. Перед обличчям нужденних не йдеться про те, щоб «мати першість», але смиренно визнати, що це Святий Дух «пробуджує жести, які є знаком Божої відповіді та близькості».
Слід пам’ятати, що коли ми робимо щось для бідних, першість належить Богові, який «відкрив нам очі та серце». Бо вбогі потребують «не нашої самореклами», а «любові, яка вміє сховатися й забувати про добро, яке зробила». Адже той, хто служить їм, є «інструментом у Божих руках».
Далекі від стилю, притаманного світові
Далі Папа звертає увагу на те, що християнський спосіб життя «далекий» від світського, який «прославляє, шукає та наслідує тих, які мають владу й багатство, маргіналізуючи водночас бідних, вважаючи їх непотребом і ганьбою». Для нас заохоченням до солідарності є слова Апостола про те, що «коли один член страждає, страждають усі члени». та його заклик радіти з тими, які радіють, і плакати з тими, хто плаче.
Слово надії
«Слово надії є природним висновком, до якого нас спрямовує віра. Часто саме бідні спроможні розворушити нашу байдужість — доньку надто безпосереднього та зв’язаного з теперішнім погляду на життя. Волання убогих є також воланням надії, яким виявляється впевненість у тому, що прийде визволення. Надії, що ґрунтується на любові Бога, який не залишає того, хто уповає на Нього», — пише Святіший Отець. Далі він підкреслює, що «мірою того, наскільки ми будемо здатними розпізнати справжнє добро, — багатітимемо в Бога і ставатимемо мудрими перед собою та перед іншими».
Бідні євангелізують нас
Своє послання з нагоди Всесвітнього дня бідних Папа завершує заохоченням для єпископів, священиків, особливо — дияконів, що були рукоположені саме для служіння нужденним, богопосвячених осіб та мирян, які «роблять відчутною відповідь Церкви на волання убогих»: пережити цей День як «нагоду для нової євангелізації».
«Бідні євангелізують нас, допомагають відкривати кожного дня красу Євангелія. Не дозвольмо, аби ця благодатна нагода виявилася даремною», — закликає Папа.
Плід Ювілею Милосердя
Нагадаємо, що про встановлення Всесвітнього дня бідних Святіший Отець Франциск оголосив в Апостольському листі «Misericordia et misera» (підписаний 20 листопада 2016 року — в день закриття Святих Дверей базиліки святого Петра з нагоди завершення позачергового Ювілейного Року, присвяченого Божому Милосердю). Датою відзначення Дня бідних обрано неділю перед Урочистістю Господа Ісуса Христа, Царя Всесвіту, а перше відзначення відбулося 19 листопада 2017 року.
фінансово.
Щиро дякуємо!
