Інтерв’ю

Майстер тату, який відмовляється «малювати» диявола і молиться перед роботою

11 Вересня 2018, 12:57 4614

 

«Як би це виглядало в очах Господа Бога, коли б я спочатку помолився, а за хвилину татуював диявола на людському тілі? Вірю, що Бог дав мені талант не для того, щоб я малював демонів!»

Із майстром тату-салону Даніелем Пшигодою, батьком 9-річного Домініка, розмовляє Катажина Шкарпетовська.

— Даніелю, я рада, що ти запропонував зустрітися на місці твоєї праці, бо завдяки цьому я зможу відчути клімат того, що ти робиш.

— Я дуже люблю це місце і те, чим я на щодень займаюся, бо вважаю, що немає нічого прекраснішого, ніж давати людям радість.

— А ти, роблячи татуювання, даєш людям радість?

— Встаючи вранці, знаю, що їду на роботу саме для цього. Коли до мене приходить молода людина зі шрамами на тілі, наприклад, після аварії, і ми ховаємо ці шрами під якимось красивим узором — квітами або іншою графікою, — це реальна зміна у світі. І це не та зміна, яка стосується лише тіла, того, що «назовні» (хоч так би могло видаватися); але це зміна, яка охоплює також і серце людини.

Така людина стає перед дзеркалом і приймає власне тіло, якого досі не приймала. Вона набирає внутрішнього сяйва, бо на ній більше немає шраму — «пам’ятки» про травматичну подію. І це — неймовірне, цього неможливо переоцінити. Це щось, чого не вийде виразити ніякими грошима.

 

 

— Ти ставишся до свого заняття дуже серйозно.

— Бо це фах, до якого слід поставитися серйозно і який треба насамперед зрозуміти. Ще недавно татуювання більше асоціювалося з в’язнями, циганщиною і т.д.

Якийсь час тому я мав нагоду розмовляти з жінками, які працювали як психологи в одному з районних судів. Ці жінки, вже старшого віку, казали, що брали участь на курсах, де їх навчали символіки татуювання, що означають певні зображення. Тепер же татуювання мають так багато людей, і якщо вони виконані тушшю, точно і старанно, то це навіть твори мистецтва.

— Чому татуювання стали зараз такі популярні?

— Одна з причин, яку я назвав: хтось хоче закрити певний зовнішній дефект, який впливає на самопочуття, самосприйняття тощо. Інколи за рішенням зробити тату стоїть потреба зробити щось для себе, потреба справити собі задоволення.

 

 

Інколи татуювання має щось відображати — ми ототожнюємося з малюнком, інколи тату ототожнюється з нами. А інколи воно нічого не мусить означати!

Я вважаю, що як людина зважується на татуювання, то це має бути щось конкретне, визначене, людина повинна знати, чого вона хоче. Найгірше — це коли хтось приходить і каже: «У Сильвії є тату, в Пауліни є тату, і я матиму». Тоді видно, що людина цього мистецтва не розуміє.

— Даніелю, ми домовилися на інтерв’ю, але я також могла би прийти до тебе як клієнтка. Знаю, що якби попросила витатуювати мені на тілі малюнок диявола або якусь іншу темну подобизну, ти б відмовив. Чому?

— Татуювання — це на все життя. Ми часто робимо його під впливом імпульсу. І якщо це хороший імпульс — як укладення шлюбу, народження дитини, переламний, але хороший момент життя, — то файно. Це окей.

Але буває, що в студію приходять люди після якихось драматичних переживань — десь щось пішло не так: хтось помер, хтось із кимсь розлучився, — і клієнт каже: «Мені диявола на плече». Тоді я кажу, що це неправильний шлях. Пояснюю, що тату має бути символом чогось доброго, позитивного, має асоціюватися з чимсь оптимістичним. Це по-перше.

 

 

А по-друге, я б відмовив, бо перед кожним виконанням тату я молюся, просто — як вільна людина і особа віруюча, я маю на це право, так?

— Певна справа. А як на звістку про молитву перед виконанням тату реагують клієнти?

— Я знаю, що це може бути сприйняте по-різному, отож клієнти зазвичай про це не знають. Найчастіше я просто на хвилинку виходжу і молюся. Як би це виглядало в очах Господа Бога, коли б я спершу помолився, а за хвилину татуював диявола на людському тілі? Вірю, не для того Бог дав мені талант, щоби я малював демонів.

— То замовлення на «диявола під шкіру» ти б не виконав. А святих теж не зображаєш?

— Ні. Скажу так: я не достойний. Бо як, наприклад, я можу витатуювати Марію? Свята Бернадетта, яка мала вісімнадцять видінь Божої Матері, сказала, що Марія була така красива, аж «хотілось померти, щоб Її знову побачити». Досі я такого портрету не бачив… Не бачив обрисів такої постаті.

Інколи я переглядаю соцмережі, бо люди полюбляють дивитися на гарні татуювання, чимсь надихнутися. І якийсь час тому я натрапив у Мережі на фото дівчини — гарної, але… вона була вбрана в дуже умовну білизну і прибрала цілком конкретну позу. На одному стегні мала витатуювану Богородицю, а на другому — Ісуса. Сама робота була виконана на дуже високому рівні, можна тільки позаздрити. Однак зміст цього послання… я, як адресат, обурився.

Як би я почувався, коли б це була моя робота? Чи ти б хотіла, щоб я витатуював обличчя твоєї мами на чужій людині, яка завтра сюди прийде?

— Радше ні…

— Я теж ні. Ну то чого  б я мав це робити? Я знаю прекрасних, гарних зовнішньо і внутрішньо людей, які мають витатуювані зображення Божої Матері, зображення Ісуса, хрест… Це насправді чудові люди, але я, як вільна людина — бо до свободи визволив нас Христос! — маю свободу вибору.

— Ти говориш про свою віру відкрито?

— Віра виповнює мене всього, я не соромлюся про неї говорити. Ми можемо про неї розмовляти до ранку. Всім, що маю, я завдячую Богові.

 

 

— Так було завжди?

— Ні. Колись я був атеїстом, висміював Церкву. І певної миті, можу так сказати, я доріс до віри. Це не відбулося за принципом «як тривога, то до Бога», але — пам’ятаю — якось я розгорнув Святе Письмо і натрапив на слова з Послання до Солунян: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1Сол 5,18).

Я відкрив, що коли людина насправді це зрозуміє і повністю прийме, то насправді вже для того, щоб бути щасливим уже тут, на землі, більше нічого не потрібно. Поглянь, як це просто: вдячність як дорога до раю!

— Ти справді вважаєш це простим?

— І простим, і можливим. Якщо ми робимо щось, що хоч би на дрібку наближає інших до того, що ми називаємо добром, то, певно, маємо «там, угорі» свій плюсик. І не йдеться про те, щоби прокидатися щодня з думкою: що я повинен зробити, щоб інша людина була така щаслива, щоби пам’ятати це до кінця життя. Але треба прокидатися з наміренням: що я можу зробити, щоби хтось сьогодні усміхнувся?

Побажаймо приємного дня касирці в супермаркеті. Скажімо «день добрий» до чоловіка, який самотньо минає нас, ідучи сходами. Ми маємо взаємно відкриватися — радістю, допомогою, зичливими словом. Варто бути далеким від оцінювання людей: «У тебе тату на шиї, то ти напевно погана людина». Бути добрим — це насправді просто.

 

Даніель робить татуювання своїй мамі

Переклад CREDO за: Катажина Шкарпетовська, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: