Що станеться, якщо забрати Бога…

Хоча Бога ніхто не бачить і не всі у Нього вірують, — все змінюється, якщо Його забрати із життя суспільства, держави чи конкретної людини.

Людина — лише черговий представник виду ссавців

Йоан Павло ІІ писав, що людина не може зрозуміти себе без Христа. Без Бога людина перестає бути цінністю сама в собі, перетворюючись на бездушну частину тваринного світу — «homo sapiens», який хоч і досяг високого рівня інтелектуального розвитку, але своїм існуванням загрожує видовій різноманітності живих створінь або й самій планеті. Тоді його популяцію треба стримувати шляхом контролю народжуваності (аборти, протизаплідні засоби або стерилізація) та смертності (евтаназія чи штучні війни).

Без Бога людина сприймається як рак на тілі планети чи вірус, який своїм поширенням знищує все живе. Тоді народження кожної нової людської істоти — це не чудо і реалізація Божого плану, а черговий крок у бік прірви, виснаження природних ресурсів, прискорення моменту катастрофи у вигляді голоду і, як наслідок, вимирання людства. У такому разі в світі не місце багатодітним сім’ям, у яких вбачають шкідливу аномалію, данину середньовічним традиціям, що не враховують сучасних реалій, фанатиків, які намагають збільшити кількість сповідників своєї релігії.

У суспільстві без Бога людина сприймається як ресурс або як перешкода у досягненні економічних чи інших цілей. Оточення не бачить цінності у хворих і немічних, які для них є вичерпаним чи бракованим продуктом, і їх треба в ім’я фальшивого милосердя та співчуття утилізувати. Щодо них діятиме принцип природного добору, де право на життя матимуть лише сильні, красиві чи заможні. Існування інших будуть лише до певного часу терпіти.

Без Всевишнього цінність людського життя прямо пропорційна його корисності для держави чи суспільства, в якому особа втрачає свою унікальність і стає частиною безмовної маси, соціального класу (комунізм), вищої раси (нацизм) чи, наприклад, сучасної європейської цивілізації. Людина всюди, де забувають про Бога, зводиться до рівня біологічної машини чи інструмента для збагачення владної меншості населення.

Натомість людське тіло перестає вважатися створеним на образ Бога і може використовуватися як біологічний матеріал для «ремонту» інших людських істот, засіб для косметики чи добриво для рослин. І хоча можна постійно говорити про права та свободи людини, без Бога ці слова втрачають істинний сенс і стають мертвими літерами, які можна без будь-якого докору сумління порушувати. Адже, забуваючи про Творця, ми по суті нівелюємо й цінність самого творіння. Можна говорити про високий технологічний та інформаційний  рівень розвитку цивілізації, та без Бога людство у своїй поведінці повертається до стадії тварин, де правлять інстинкти самозабезпечення та самозбереження, навіть коштом собі подібних.

Церква — лише культурна інституція

Не завжди обов’язковою умовою суспільства без Бога буде переслідування Церкви чи скасування будь-яких форм релігії. Вони скоріше будуть даниною традиції чи культурними інституціями, які мають виконувати певні ідеологічні функції, такі як творення нації, боротьба з кліматичними змінами, виконання певних обрядових елементів на урочистостях чи здійснення харитативного служіння у лікарнях чи в’язницях (до часу, коли це буде необхідне або не знайдуть їм кращу заміну). 

Релігію сприйматимуть як своєрідний «культурний апендицит», який хоч і не приносить користі, але його не вирізають з організму, поки не заважає. Єдиною обов’язковою умовою функціонування Церкви буде прийняття цінностей та правил її оточення — чи це прославлення лінії та політики компартії в соціалістичному Китаї, чи благословення одностатевих зав’язків у постхристиянській Європі.

Натомість священникам буде відведено роль свого роду менеджерів своїх громад чи соціальних працівників, які мають задовільнити «потреби» (Хрещення, Причастя, шлюб, похорон) своїх вірян. Зовсім неважливо, яким буде їхній спосіб життя, адже за умовами ринку клієнт завжди має рацію. І зась лізти в особисте життя, хіба що за винятком, коли священник виконуватиме роль психологічного консультанта, який має допомогти відновити внутрішню рівновагу та емоційний комфорт. Але аж ніяк не вимагати виконання певних моральних стандартів чи норм, адже в такому разі можна знайти більш лояльного і поступливого спеціаліста до духовних справ.

Без Бога візити до храму чи певна конфесійна приналежність будуть лише виявом родинних традицій чи підсвідомим рефлексом. У вітчизняних реаліях — це форма не виглядати «білою вороною» в умовно християнському середовищі, яке зовні може бути дуже релігійним і побожним, але зсередини піддатися секуляризації і стати безбожним. Адже головне питання, яке визначає буття християнина, — це не те, чи віриш у Бога, але яке місце Бог займає у твоєму житті.

Добро і зло стають відносними

Без точки відліку, якою є Бог і Його Слово, добро і зло стають відносними категоріями, які залежать від того, під якими кутом зору на них подивитися. Тоді, наприклад, убивство ненародженої дитини стає морально допустимим звільненням тіла жінки від зайвого елемента, натомість знищення тварини — порушенням природної гармонії. Мораль узагалі перетвориться на відображення стану культури чи поглядів на світ конкретної особи або більшості, а воно має здатність еволюціонувати згідно з панівними трендами. У такому світі немає місця на гріх і провину, якщо вони не мають суспільного характеру. Крадіжка, вбивство чи корупція (до певного часу, адже все відносно) залишатимуться злом, а розлучення, повторний шлюб чи одностатеві відносини — вже ні, адже виражають «любов», свободу і погляд на світ панівної більшості. Це вона є критерієм того, як виглядатиме сьогодні добро чи зло, чорне чи біле. Всі незгідні натомість будуть оголошені ізгоями, які виявляють нетолерантність і неповагу до наявних порядків і норм та повинні бути піддані перевихованню. Під свободою слова й поглядів подаватимуть диктатуру релятивізму, що на практиці означитиме обмеження голосу лише незгідних і водночас абсолютну безкарність мейнстриму. Без Божого закону кожний буде собі законодавцем, і справа в тому, чи вдасться йому переконати більшість у рації свого «добра», навіть якщо воно й буде некорисним чи шкідливим для оточення.  

Життя стає абсурдом або збігом подій

Життя без Бога стає суцільною несправедливістю або сліпим збігом подій, коли одні народжуються у заможних країнах та родинах і ні в чому собі не відмовляють, а іншим постійно бракує хліба, води чи теплого приміщення. І тоді все в результаті зводиться до абсурду чи злої долі. Загалом більшість людей у підході до цього поділяються на моральних та екзистенціальних нігілістів і соціалістів. Нігіліст заперечуватиме цінність і значення самого життя й намагатиметься створити зону комфорту, щоб жити у власне задоволення. Аж поки не прийде до усвідомлення, що його існування не має сенсу і не покінчить самогубством. Соціаліст намагатиметься здійснити революцію і подолати несправедливість навколо себе, але завжди ризикує, що, опинившись на місці своїх експлуататорів, сам перетвориться на об’єкт ненависті. Досвід показує, що найбільше нас дратують ті, які є відображенням наших власних недоліків. Зазвичай вони для нас самих вони непомітні, але за певних умов (наприклад, слави, грошей чи влади) проявляються у повній силі. І виходить, що революції відбуваються, але змінюються лише виконавці ролей. Тому «революції пожирають своїх дітей» (Ж.Дантон), умовно чи фізично потребують жертв на свій вівтар, щоби все розпочинати заново.

Спільною рисою нігіліста і соціаліста є їхній атеїзм щодо Всевишнього, адже, маючи переконання, що все залежить від їхніх рішень та вчинків, вони самі ставлять себе на місце Бога.

Без Бога ми не розуміємо навколишньої дійсності, не вміємо розпізнавати знаки і тим більш розуміти самих себе. Тому фундаментальним питанням в історії буде існування Бога, а єдиною правильною відповіддю — Ісус Христос, розіп’ятий і Воскреслий.