«Я знав, що не винен, і розумів, що найважливіший суд чекає на мене перед Творцем. Я мав величезну підтримку родини, друзів, мого єпископа, архієпископа Мельбурна й Сіднея, Папи Франциска, папи Бенедикта XVI. Я не був цілком упевнений, чи колись буду очищений від звинувачень в австралійських процесах», — розповідає кардинал Пелл в інтерв’ю.
Кардинал Пелл роками був обличчям Католицької Церкви в Австралії. 2017 р. його звинуватили в сексуальних домаганнях. Попри брак доказів і широкий розголос у ЗМІ, його засудили до шести років позбавлення свободи. Після року у в’язниці Верховний суд Австралії одноголосним рішенням визнав невинуватість кардинала Пелла і зняв усі звинувачення.
— Ви провели понад рік у в’язниці, бувши невинним. Читаючи Ваш щоденник, я була вражена тим, що Ви пережили. Що було для Вас найгіршим у в’язниці?
— Гадаю, що впокорення, пов’язане з перебуванням у в’язниці. Охоронці не були жорстокими. Вони були ввічливими, більшість — добродушними. Ті кілька в’язнів, із якими я спілкувався, ставилися до мене дуже добре. Але це приниження, коли просиш про щось, чого ніколи не виконають швидко, чи, наприклад, особистий обшук — це було важко. Однак треба сказати, що мої умови у в’язниці були дуже гуманними. Я читав там розповіді з таборів, ГУЛагу, читав Олександра Солженіцина, а також історії з Аушвіцу, Бельзен-Бергена, з усіх цих жахливих місць, зокрема середньовічних. Мій досвід був не такий. Це було гуманне покарання, хоч і не готель.
— Чи був у Вас там також позитивний досвід спілкування з людьми?
— Так. У в’язниці криється дуже багато доброго. Я впевнений, що там також багато зла, зокрема у випадку серйозних злочинців, які вирішили залишитися на цьому шляху. Вони насправді можуть бути дуже поганими, агресивними. Частини в’язниці суворого режиму можуть бути пеклом на землі. Але щодо інших в’язнів, — вони розплачуються у в’язниці за те, що зробили, й чітко розрізняють добро і зло та визнають існування добра.
— Ви вирішили вести у в’язниці щоденник. Чому і як Ви знайшли в собі сили це зробити?
— Для цього не потрібно було багато сил. Я чимало писав ще з дитинства. Часто це бувало важко, але цього разу, у в’язниці, чомусь виявилося легко. Зараз, на пенсії, коли я не мушу працювати повний робочий день, у мене більше часу для того, щоб писати. Так само було й у в’язниці. Чому я його писав? Вважав, що це досить-таки небуденно, що кардинал сидить у в’язниці; тому вирішив, що це буде цікаво. Але також подумав, що, можливо, мій щоденник допоможе людям, які зазнають труднощів. Мене це радує. Я не впевнений, чому кожен розділ завершив молитвою; але спочатку я подумав, що маю це зробити, та й так і залишив. Виявилося, що багато людей це оцінили.
— Я теж була вражена цими молитвами, це дуже гарно.
— Дякую. Можливо, мені допоміг Святий Дух. Сьогодні вранці я розмовляв зі священником з Австралії, який лежить у лікарні. Він сказав, що йому сподобалися мої щоденники, бо йому здавалося, що я звертаюся до нього. Я дуже радію з цього.
— Чи ви не зламалися у в’язниці?
— Ні, ніколи.
— Ви багато пишете про молитву, про реколекції, які самі собі організували. Чи відчували Ви в цій ситуації силу, яка походить від Бога, щоб усе це пережити?
— Я знав, що не винен. Розумів, що найважливіший суд чекає на мене перед Творцем. Я мав величезну підтримку родини, друзів, мого єпископа, архієпископа Мельбурна й Сіднея, Папи Франциска, папи Бенедикта XVI. Я не був цілком упевнений, чи колись буду очищений від звинувачень в австралійських процесах. Це було цілком зрозуміле, а мої незалежні адвокати підтвердили, що мене мають звільнити на підставі доказів. Я був розсудливим, намагався тренуватися, регулярно спати, мати регулярний ритм життя. Гадаю, що успадкував від обох батьків сильні гени, і це також допомогло.
— Як на Вашу думку, чи маємо ми готуватися до таких переслідувань у нинішні часи? До переслідування людей, які навчають про Христа, традиційні цінності, повагу до життя, захист традиційної сім’ї? Чи не живемо ми в часи, коли доведеться боротися з переслідуванням таких людей, як Ви?
— Багато людей, які пишуть із різних частин світу, вважають, що це можливо. Я теж такої думки. Сподіваюся, що в багатьох країнах ці переслідування не будуть занадто великими. Уже зараз відбувається величезний тиск на людей, які це припускають. Але також важливо, що такі держави, як, наприклад, Австралія чи Польща, — це держави демократичні. Вони самі вибирають владу. Я вважаю важливим, щоб люди, які вірять у релігійну свободу, організувалися і діяли спільно. Різні люди, іноді навіть невіруючі, мають усвідомити важливість релігійної свободи. Ми маємо організуватися, щоб політично захищати нашу релігійну свободу. В минулому люди не мали такої влади. Зараз у нас її більше, і ми маємо це використати. Нам потрібні добрі люди в публічному житті, які розуміють ці проблеми, можуть співпрацювати; це люди доброї волі, які мають сміливість діяти згідно з власними переконаннями.
— Закінчимо з темою майбутнього Церкви. У другій частині щоденників Ви згадали про те, що хочете взяти участь у наступному конклаві. Після 80 років Ви не можете бути його частиною, але хотіли б виступити з промовою перед конклавом. Що Ви сказали б наступному папі?
— Я хотів би сказати наступному папі, що один із найважливіших викликів — це дотримуватися чистоти апостольського передання. Ми — слуги і захисники вчення Христа й апостолів. Ми не власники апостольської традиції. Ми не маємо права вирізати її фрагменти або применшувати її вагу. Ми не можемо мати австралійської чи польської версії Десяти заповідей. Це перше, що я хотів би сказати.
Зараз щораз більше людей не є християнами; це змінює суспільні установки, які ми сприймали як належне. Наприклад, що є таке поняття, як істина. Ми певним чином повертаємося до того, як жахливо виглядало суспільство в Римській імперії. Жорстоке суспільство рабів, насильства і дітовбивства. Люди не визнавали своїх зобов’язань щодо хворих. Милосердя і співчуття вважалися поганими рисами, слабкістю. Люди не вірили у прощення. Язичницьке суспільство майбутнього буде набагато гіршим і менш милосердним, ніж наше суспільство. Але якщо добрі християни та люди доброї волі об’єднають свої сили — можливо, ми зможемо обмежити ці зміни і контролювати їх.
— Що Ви сказали би майбутнім лідерам Церкви як жертва фальшивих звинувачень і, відповідно, найбільший захисник жертв сексуального використання?
— Сказав би, що ми маємо прийняти християнське вчення, навчати його і дотримуватися його. Якщо ми це зробимо, то проблеми сексуального використання не буде. Я гадаю, що дуже важливо впровадити такі процедури, щоб жертв — не лише сексуальних зловживань, а й несправедливості також, — було менше. Для Церкви дуже важливо завжди відповідно вести процес. Ми маємо працювати над дотриманням презумпції невинуватості й забезпечити правильний процес. Це також важливо і для Ватикану. Кожен має право на справедливий судовий процес.
— Мені було дуже приємно розмовляти з Вами. Дуже дякую.
— Мені також було приємно.
фінансово.
Щиро дякуємо!
