«Бо Твоє є царство…» Ви знаєте, що таке доксологія?

Християнський Схід і Захід споконвіків виголошують це славослів’я. Можемо пригадати історію і пояснення його походження, коли наступного разу під час Євхаристії будемо молитися «Отче наш».

Доксологія

Ви чули про доксологію? Це група молитов, що належать до найстарших молитов прослави. Їх можна почути в літургії та молебнях чи не всіх християнських Церков і традицій.

Слово це грецького походження і складається з двох слів: δόξα (doksa) — «слава» і λόγος (logos) — «слово». «Слова слави» супроводжують майже кожну молитву, важливим елементом якої є форма прославлення та вираження вдячності безмежній славі Божій.

Доксологія це своєрідна подяка за те, що Бог здійснив для людини. Це гімн вдячності за Втілення, визволення нас від наслідків гріха і смерті, за Страсті й Воскресіння Сина Божого, за Боже милосердя та обітницю вічного спасіння. Такого роду молитви прославлення найчастіше лунають під час літургії, яка є джерелом і вершиною християнського життя.

З часів св. Василія

Загалом вважається, що постання доксологій пов’язане з ранньохристиянськими часами та першими Вселенськими Соборами. Саме на них єпископи повинні були формулювати чітке вчення про головні істини віри, зокрема і про Триєдиного Бога. Такі однозначні формулювання були перепоною на шляху численних єресей, які ставили під сумнів, наприклад, божественність або природу Христа.

Головною проблемою Церкви перших століть був спротив єресі аріанства, що активно ширилася. Започаткував її Арій, священник в Александрії. Він проголошував, що Божественні Особи не існували споконвічно, а Син був створений Отцем у відповідний момент. Отож правовірні теологи хотіли підкреслити, що істина про споконвічну Трійцю становить фундамент нашої віри і має бути ясно і просто виражена в кожній молитві спільноти Церкви.

Найімовірніше, автором першої доксології був св. Василій Великий, архієпископ Кесареї Каппадокійської, творець східного уставу монашого життя. Молитва прославлення Бога Отця, Ісуса Христа і Святого Духа, разом з апологетичним коментарем, міститься в його творі «Про Святого Духа», що був опублікований у IV столітті, після І Нікейського Собору.

Велика і мала доксологія

Найпростіше славослів’я, інколи зване «малим», це популярна молитва «Слава Отцю і Сину і Святому Духу, яка була на початку, і нині і повчакчас, і на віки вічні. Амінь».

Від самого початку була невелика відмінність у цій формулі між грецькою традицією, що не містила фрагменту «як було/яка була на початку» („Δόξα Πατρὶ καὶ Υἱῷ καὶ Ἁγίῳ Πνεύματι/ καὶ νῦν/ καὶ ἀεὶ/ καὶ εἰς τοὺς αἰῶνας τῶν αἰώνων. Ἀμήν”) і латинською формулою, в якій ці слова були („Gloria Patri, et Filio, et Spiritui Sancto. Sicut erat in principio, et nunc, et semper et in saecula saeculorum. Amen”).

«Слава Отцю» виголошувалася з більшістю простих, щоденних молитов. Малою доксологією завершували читання кожного псалму чи молитви до Пресвятої Трійці або святих. Донині вона є в усіх молитвах Літургії годин.

«Великою» доксологією зветься гімн «Слава во вишніх Богу». В перекладі з грецької версії, яку досі використовують на Сході під час Утрені в неділі та свята, він звучить так:

«Слава во вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління. Хвалимо тебе, благословимо тебе, кланяємось тобі, славимо тебе, дякуємо тобі заради великої твоєї слави. Господи, царю небесний, Боже, Отче вседержителю, Господи, Сину єдинородний, Ісусе Христе, і Святий Душе. Господи, Боже, Агнче Божий, Сину Отця, що береш гріхи світу, помилуй нас. Ти, що береш гріхи світу, прийми нашу молитву. Ти, що сидиш по правиці Отця, помилуй нас. Ти бо один лише святий, ти єдиний Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь».

Латинським відповідником цієї доксології є добре знаний гімн «Gloria in excelsis Deo», який ми молимося під час Святої Меси перед Колектою та Літургією слова. Його текст подібний до грецького:

«Слава во вишніх Богу і на землі мир людям доброї волі. Прославляємо Тебе, благословляємо Тебе, поклоняємось Тобі, величаємо Тебе. Подяку Тобі складаємо, бо велика слава Твоя. Господи Боже, Царю Небесний, Боже Отче Всемогутній. Господи Сигу Єдинородний, Ісусе Христе. Господи Боже, Агнче Божий, Сину Отця, що береш гріхи світу, помилуй нас; що береш гріхи світу, прийми благання наші; що сидиш праворуч Отця, помилуй нас. Бо лише Ти — Святий, лише Ти — Господь, лише Ти — Всевишній, Ісусе Христе, зі Святим Духом, у славі Бога Отця. Амінь».

Гімн «Слава во вишніх Богу» співається (або виголошується) також під час першої, вступної частини лютеранської літургії та в старокатолицьких Церквах.

Євхаристійна доксологія

Інше широко відоме славослів’я, що його можна почути під час кожної Святої Меси у Римо-Католицькій Церкві, — це молитва, яку виголошує священник на завершення Євхаристійної літургії: «Через Христа, з Христом і в Христі Тобі, Боже Отче Всемогутній, у єдності Святого Духа, всяка честь і слава на віки вічні». На що вірні відповідають: «Справді так», тобто «Амінь».

У старій формі римського обряду ім’я Христа заступали займенники «Нього» і «Ним» (лат. „Ipsum, Ipso”). Цю формулу священник виголошував у центральний момент Меси, яким є переміна хліба і вина і Тіло і Кров Христові, та євхаристійні молитви після цього. Вона вказує на те, що Христос перебуває в центрі таїнств Церкви. Всі вони звершувані «довкола» Сина Божого, який громадить і єднає вірних в одній і тій самій таємниці віри.

Більш розширену євхаристійну доксологію можна знайти у східних обрядах. У Божественній Літургії св. Йоана Золотоустого після молитви до Святого Духа про сходження на хліб і вино та переміну їх у Тіло і Кров Господні, яка увінчує собою Євхаристійну літургію, священник згадує праотців зі Старого Завіту, пророків, апостолів, євангелістів, а також Богородицю і Йоана Хрестителя. Далі він співає єктенію (літанію прохань) у намірах Церкви, батьківщини, світу і згромаджених вірних. Завершує це все доксологія:

«І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків».

Хор і вірні тоді співають «Амінь».

Доксологія після «Отче наш»

Остання з повсюдно вживаних доксологій лунає у літургіях християнських Церков на початку обрядів Причастя. Розпочинає їх молитва «Отче наш».

У римо-католицькій версії, в звичайній формі римського обряду, після слів священника: «Визволи нас, просимо, Господи, від усякого зла і обдаруй милостиво наші дні миром, щоб із допомогою Твого милосердя ми завжди були вільні від гріха та безпечні від усякого сум’яття, очікуючи блаженну надію і пришестя нашого Спасителя Ісуса Христа» — вірні відповідають скороченою доксологією: «Бо Твоє Царство і сила і слава навіки».

Дещо інакше виглядає ця акламація у надзвичайній, старшій формі римського обряду. Коротку молитву про вбереження вірних від «усякого зла минулого, теперішнього і майбутнього» виголошує після «Отче наш» сам священник. Увінчує її гучно виголошена служителем доксологія: «Через того ж Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, який з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог на віки вічні», й тоді на завершення вірні відповідають: «Амінь».

Літургії Сходу і Заходу

В Літургії св. Йоана Золотоустого, безпосередньо після того як вірні відспівають «Отче наш», священник гучним голосом розпочинає спів доксології: «Бо Твоє є Царство і сила і слава, Отця і Сина і Святого Духа, і нині і повсякчас і на віки вічні», — а хор та вірні співають «Амінь».

Ще одну традицію знаходимо в лютеранській традиції. Безпосередньо після співу «Отче наш» усі присутні виголошують або співають доксологію «бо Твоє є Царство і сила, і слава на віки віків, амінь».

Щоразу це видиме, помітне в усіх традиціях, гучне і піднесене виголошення жоксології священниками та вірними підкреслює особливе значення цієї молитви для церковної спільноти та її тринітарний, тобто скерований на славу Триєдиного Бога, характер.

Колорит молитов прослави у численних християнських традиціях добре відповідає словам папи Павла VI. Вони містяться у вступі до Апостольської конституції «Laudis canticum» (1970), приуроченої до друку реформованих книг Літургії годин. Єпископ Рима там пише:

«Пісню прослави, яка вічно лунає в небі і яку Ісус Христос, Первосвященник, впровадив у наше земне вигнання, підхопила Церква у спосіб сталий і вірний, протягом стількох століть, надаючи їй предивну різноманітність форм».

Переклад CREDO за: Лукаш Кобешко, Aleteia