Різдвяний період — це час, навіть у світському суспільстві особливим чином присвячений дітям.
Ми докладаємо зусиль, щоб зберегти це дитяче відчуття дива, зачудування і надії. Більшість людей любить зображення Ісуса в яслах, навіть якщо вони не є Його послідовниками. Вони ніжно наспівують «Тиху ніч», навіть якщо не дуже й вірять у історію, яку розповідає ця колядка.
Але люди часто не знають, що Різдво насправді є джерелом того, що ми називаємо «дитинством». Християнство, фактично, винайшло цю дорогу людському серцю фазу життя. До звістки про те, що Бог народився у тілі немовляти, «дитинство» не могло залишити сліду в людській уяві. Отже, ми можемо дякувати Ісусу за сучасне поняття «дитина».
Дитина у стародавньому світі
У стародавньому світі дітей часто вважали тягарем для суспільства, «витратним матеріалом», швидкоплинним і не вартим надто великої турботи чи жертв. Дитяча смертність була високою, і вихованням навіть знатних дітей займалися раби чи слуги. Так, діти були джерелом потенціалу, але його реалізація була непевною. Можливо, стародавнє серце опиралося ідеї вкладати занадто багато у щось таке крихке. Можливо, той світ не міг з великою поблажливістю ставитися до «зайвих ротів, які треба годувати».
Отже, у стародавньому мистецтві ми рідко бачимо дітей, схожих на дітей. Це мініатюрні дорослі, обтяжені символами своєї майбутньої корисності. Дівчаток у Стародавньому Єгипті зображували з повністю розвиненими тілами та часто еротизували. Хлопчики мали дорослі пропорції та носили громіздкі знаки розрізнення чи уніформу. Навіть у стародавньому Римі, державна політика якого заохочувала дітонародження, нащадків правителів зображували у важких тогах, з поглядами, повними тягаря недитячої відповідальності .
Однак християнство принесло нове ставлення до дитинства. Єдиний, трансцендентний Бог став немовлям! Божество набуло форми дитини, відкривши її витонченість і красу — красу, яка полягала саме у «некорисності» й уразливості. Відомо, що перше зображення Немовляти Христа з’явилося у катакомбах Прісцилли в північному Римі. На ньому зображена жінка з покривалом на голові, що тримає на колінах пухкенького малюка.
Відтоді християнські митці демонструватимуть все більше й більше розуміння дитинства та всіх його дорогоцінних етапів — адже кожен із них є виразним одкровенням уразливого й самовідданого Бога.
Образ Немовляти Ісуса в історії мистецтва
Фреска матері та дитини у катакомбах Прісцилли вважається першим зображенням Марії з Немовлям Ісусом. Це дивовижне, хоча й дуже вицвіле зображення, яке датується ІІІ століттям, з великою майстерністю передає ніжність і вразливість дитини.
Інше раннє зображення Немовляти Христа з’являється на іконі «Salus Populi Romani», яка знаходиться у храмі Санта-Марія-Маджоре в Римі. Тут маленький Ісус з великою головою і пухкими щічками спокійно дивиться на свою Матір.
У часи пізнього Середньовіччя та раннього Ренесансу Дитя Ісуса часто зображували зі щигликом. Крім натяку на природну прихильність дітей до маленьких тварин і пташок, мотив щиглика викликає безліч інших асоціацій: Боже піклування про дрібниці, проповідь святого Франциска птахам тощо, а забарвлення самого птаха — червона кров і царське золото — нагадує про Розп’яття.
Одне з найбільш популярних зображень Немовляти Ісуса можна побачити в монастирі Сан-Марко у Флоренції. На цій фресці Фра Анджеліко повною мірою виявляється дитяча невинність, ніжність і щирість Ісуса.
Італійські художники високого Ренесансу, зокрема Мікеланджело, Леонардо та Рафаель, спеціалізувалися на зображенні правильної анатомії людини, включно з анатомією дітей. На картині Леонардо да Вінчі «Мадонна у скелях» Ісус піднімає пухку ручку, щоб благословити свого кузена Йоана Хрестителя, у той час, як ангел зворушливо підтримує Його, щоб Він не впав.
До часів пізнього Ренесансу звичним явищем було зображення понурої Марії зі сплячим Немовлям, що вказує на розп’яття. У картині Джованні Белліні ми бачимо у ніжних рисах маленького Ісуса слабке передчуття болю. Руки Марії складені у молитві, поки Вона розмірковує про парадокс приреченої невинності.
Жорж де ла Тур, майстер мерехтливого полум’я, намалював одну з найбільш захоплюючих сцен Різдва в історії мистецтва. На його полотні сповите Немовля Ісус виглядає як справжня новонароджена дитина. Маленький і безпорадний, Він світиться болісною, гострою уразливістю.
Дитятко Ісус на картині Караваджо «Мадонна ді Лорето» натомість виглядає міцним та в’юнким. Здається, що Він готовий вирватися з рук Матері.
У 1850 році британський художник Джон Еверетт Мілле намалював Христа у домі Його батьків. Він зобразив Ісуса підлітком, що допомагає Йосифу у його теслярській праці. Рана на Його руці — знак майбутніх стигматів; Його кузен Йоан несе воду, щоб промити рану, що символізує Хрещення. Ця сцена, хоч і мила, сповнена передвісників майбутнього: одного дня цей хлопчик помре за наші гріхи, щоб ми могли жити з Богом.
Завдяки пошані до Дитяти Ісуса християнська культура допомогла світові почати цінувати дитинство на всіх його етапах, від моменту народження до порогу зрілості. Ця спадщина з нами й досі — особливо у час Різдва.
Переклад CREDO за: Кеті Крессер і Magis Center, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
