«Боротьба з зайвою вагою — це лакмусовий папірець: чи ми можемо бодай щось змінити в цьому світі. Ну бо як ми змінимо інших, якщо себе змінити не спроможні?»
Про гріх непоміркованості в їжі й питті та про піст говорить о. Войцех Венґжиняк, бібліст і реколекціоніст.
— Чому обжерливість належить до списку головних гріхів?
— Бо вона є вираженням браку контролю над собою і браку турботи про своє здоров’я. Турбота про життя і здоров’я — це не тільки питання «не убий», а ще й «не сприяй тому, щоб захворіти».
Звісно, добре попоїсти — можна; натомість якщо це неконтрольоване обжирання, то воно шкодитиме людині.
Отець Войцех Венґжиняк
— А що Святе Письмо каже про обжирання?
— Загалом ми там мало знайдемо про це, бо Біблія поставала в часи, коли людство переважно голодувало. Багата їжа радше сприймалась як знак месіанських часів, бенкету або щастя. Добре наїстися — насититися — було ознакою мрій. Тож у людей не було особливих проблем з об’їданням. Ну, хіба що у багатіїв.
У Євангелії від Луки є повчання, яке каже, щоб серця не обтяжилися «обжирством, пияцтвом та життєвими клопотам» (Лк 21,34). Обтяжене серце — це серце, якому важче слухати Бога й вірити Йому. Таке серце мав, наприклад, фараон, який не бажав відпустити юдеїв з Єгипту (див. Вих 7, 14). Ісус звертає увагу на те, що об’їдання має вплив на духовний стан людини.
— Чи слова «ненаситність» і «зажерливість» стосуються тільки нестримності у їжі або питті, чи вони мають інше значення? Запитую в контексті Послання до филип’ян: «їхній кінець — погибель, їхній бог — черево, їхня слава — у їхній ганьбі, вони думають тільки про земні речі» (Флп 3,19).
— Кажучи «їхній бог — черево», св. Павло радше думає не тільки про обжирання їжею, але, як показують грецькі та рабиністичні паралелі, про всі тілесні розкошування. І хоч ми могли б навіть говорити про ненажерливість у нетілесному вимірі (непоміркованість у владі, кар’єрі, роботі чи людських стосунках), — то з нагоди тижня перед Великим Постом — Масного четверга, Масного вівторка, інших традицій — варто зосередитися на цьому одному елементі людської «ненаситності»: у їжі та питті.
Треба замислитися, чи ми в цьому випадку залишаємося панами над собою, а чи нами керує «черево», а отже — їмо і п’ємо, скільки й коли нам хочеться. А потім товстіємо. А як товстіємо, то стаємо лінивішими. А коли ми лінивіші, то провалюємо завдання, не даємо ради обов’язкам. А коли ми не даємо ради, до нас наростають претензії. А як люди мають до нас претензії, то ми нервуємо, дратуємося. А коли ми роздратовані, то заглушаємо стрес їжею… І це може закінчитися не тільки зайвою вагою, але й депресією.
— Люди часто втікають в об’їдання, бо не можуть упоратися з життям…
— Обжерливість — одна з серйозних форм втечі від проблем. Піду попоїм, і почуватимуся краще — таке спрощене мислення панує нерідко, бо їжею можна легко принести собі задоволення. Саме по собі це навіть непогано. Питання, скільки я з’їм, — бо краще з’їсти щось добре, але небагато.
Однак скидається на те, що коли починаються проблеми з тілом, то треба повернутися до справ духовних. Ідеться про те, щоб інвестувати більше в те, що не є тілесним: щоденна молитва, адорація, Свята Меса — або іспит совісті, який допоможе якось себе контролювати.
Інколи поміччю стають звичайні ваги: часте зважування може добряче мобілізувати! А якщо справа зайшла вже задалеко, то варто зустрітися з психологом чи дієтологом.
— Після Масного четверга й Вівторка настає Попільна Середа і починається Великий Піст. Можливо, певним розв’язанням деяких проблем може бути саме піст як обмеження в їжі?
— Цілком. Піст — це дуже потрібний час, який мотивує до того, щоб насправді щось серйозно змінити також і в харчуванні. Зрештою, «піст» означає утримання від їжі, а якщо «великий», то й постанови не повинні бути малі.
Одні відмовляються від солодощів, інші не їдять увечері, а ще інші беруть піст на хлібі й воді у певні дні. Це важливо також і з духовного погляду. Коли людина менше зосереджена на тому, що тілесне, — вона більше зосереджується на духовному. Це духовне трошки «загострюється».
Тоді ми більше думаємо про гріх, святість, про себе, ближніх і Господа Бога. Менше крутимося довкола справ, пов’язаних із їжею.
Варто пам’ятати про те, що сказав Ісус: деяких духів можна вигнати «тільки молитвою і постом» (Мк 9,29). Окрім цього, піст є формою умертвіння. Піст «вигадали» в часи, коли їжі взагалі не було надто багато; а отже, те, що я страждаю, не їм і постую, це форма моєї жертви за гріхи — так я показую собі й Господу Богу, що хочу до Нього повернутися і порвати з гріхом.
Це для мене важливо настільки, що я відмовляюся від чогось такого основоположного, як їжа. Коли людина відмовляється від чогось, що дуже важливе, — це означає, що вона має серйозні наміри.
— Вам коли-небудь траплялося почути в конфесіоналі, що хтось сповідається з гріха обжерства?
— Майже ніколи. Я сповідаю вже 23 роки, але рідко чую про гріх обжерства. Це може випливати з того, що ми усвідомлюємо, коли є злість, нечистота або лінощі; але коли саме настає обжерство? Це вже не так просто визначити.
Чи тоді, коли я вже більше не можу їсти? Але майже завжди з’їсти можна ще трохи. Чи тоді, коли я їм більше, ніж потрібно? Ось тільки що означає «скільки потрібно»… Чи, якщо я виживу, з’їдаючи два бутерброди на сніданок, то обжерством буде з’їсти чотири?
На мою думку, саме ця неконкретність робить так, що люди цього не знають. Чи це тяжкий гріх? Жартома можна сказати, що людина, яка його скоює, стає тяжчою — бо товстіє. Про тяжкий гріх можна говорити хіба що тільки тоді, коли хтось має категоричну заборону їсти те чи інше, бо це загрожує здоров’ю і життю, — а він цим не переймається.
— Погляд на обжерливість крізь призму гріха схиляє до думки про ближнього, який не має що їсти.
— На світі є стільки їжі, що спокійно можна було би прогодувати всіх, хто голодує. Отож проблемою є не брак «хліба насущного», а брак зв’язків та організації. Окрім цього — відстані. Великі відстані порушують можливість просто ділитися з потребуючими. Тому не треба піддаватися маніпулятивному мисленню: якщо я у Масний четвер їстиму пончики чи м’ясо, або насмажу собі добрих дерунів, то я цим не забираю їжу в якихось голодних дітей з Африки. Коли Ісус споживав Останню вечерю, або коли призволявся на весіллі в Кані, — у світі напевно був хтось, хто в цей час помирав з голоду…
Якби хтось голодний сидів поруч зі мною або по сусідству, то я би з ним чимхутчіш поділився. Натомість через те, що світ бідняків (інколи тільки гаданих бідняків) для нас переважно далекий, то ми ним «упритул» не займаємося. Може, глобалізація щось у цьому змінить.
Добрим є купити або зготувати собі щось добре в їжу; але має бути такий мінімум, щоб ніхто у світі не голодував. Має бути мегадокором совісті те, що в часи, коли у нас стільки їжі і такий контроль над її виробництвом, ми як людство неспроможні подбати про те, щоб ніхто на планеті не помирав з голоду!
Є різні організації, що допомагають убогим, і я думаю, що за нагоди наближення Великого Посту можна поцікавитися ними та підтримати їхню діяльність.
— Миряни часто стають піддатливими на об’їдання та обпивання. Однак інколи зустрічаєш і вельми огрядних священників. Хіба ж це не свого роду антисвідчення?
— З одного боку — так, бо хтось скаже: як ця людина може говорити про велике, якщо вона неспроможна запанувати над власним черевом? Колись я навіть жартував, що товсті священники не повинні ставати настоятелями, бо якщо хтось не вміє управляти своїм тілом, то як він управлятиме іншими людьми.
Але найчастіше це неправда, бо я знаю багатьох огрядних духовних осіб, які прекрасно дають собі раду з покладеними на них функціями і завданнями.
Варто також вказати, що обжерливість це гріх, який найчастіше видно завдяки тілесній повноті. Інші ж гріхи менш помітні: наприклад, жадібність чи прагнення влади…
З обжерством справа проста через те, що коли з’їси щось над міру — майже одразу все видно. Неможливо це приховати, і не вдасться ходити довго з втягнутим животом. Отож це певне антисвідчення, — але я би звернув увагу насамперед на те, що це сигнал, що з цією людиною не все добре, або ж це питання хвороби, і про це варто пам’ятати, перш ніж когось оцінювати.
Також священників важче переконати до дотримання дієт, бо зазвичай на плебанії вони їдять те, що куховарка зготує, — а в таких ситуаціях складно обтяжувати її обов’язками готування спеціальних страв. З другого боку — думаю, є своє добре в тих товстих священниках, суть по-людськи. Ми не ідеали, ми такі як усі люди, отож як хтось товстий побачить товстого священника, то і йому легше стане…
— Ви маєте якісь поради для тих, хто бореться з обжиранням та зайвою вагою?
— Поставитися до цього як до виклику. Повірити, що, всупереч тому, що здається, нема нічого простішого, ніж праця над собою. Бо навіть якщо ми неспроможні вплинути на стан цілого світу — війни, засухи, голод в Африці, — або часом навіть змінити чоловіка чи дружину, то на себе самих ми маємо найбільший вплив.
Боротьба з зайвою вагою — це немов лакмусовий папірець: чи ми можемо бодай щось змінити в цьому світі. Ну бо як ми змінимо інших, якщо себе змінити не спроможні? Отож підставою є усвідомлення, що я маю вплив на це, і прийняття чіткого рішення.
Це нелегко. Я сам уже довгі роки борюся з зайвою вагою. І мені особисто допомагає те, що я щороку їжджу до Єрусалима, бо там я дотримую своїх рішень: щодня ходжу до басейну, щоб пропливти кілометр-півтора, плюс кільканадцять тисяч кроків щодня. І за місяць втрачаю кілька кілограмів. Окрім цього, на виїздах я не маю нагод об’їдатися, як це буває в Кракові.
Загалом же — не обманюймося: найважливішим є рішення і конкретні постанови фізичних навантажень чи запланованого способу харчування. Зокрема — їсти менше.
А якщо до цього додати щоденну молитву про вірність у постановах, то, з Божою допомогою, буде напевно легше.
Переклад CREDO за: Лукаш Качиньскі, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
