Як функціонує Католицька Церква в Україні під час війни та яку основну місію вона має у цей важкий час?
На запитання CREDO відповідає єпископ Радослав Змітрович ОМІ, голова Комісії душпастирства родин при Конференції римо-католицьких єпископів України.
— Католицька Церква в Україні продовжує робити те, що робила в усі часи: служить людям. Я говорив останнім часом із багатьма священниками: всюди відбуваються великопісні реколекції. Це гарний знак, що, попри складну ситуацію в країні, священники дбають також і про духовну поживу для своєї пастви. Церква виконує свою звичайну, щоденну працю, якої не видно, в якій немає нічого сенсаційного: Святі Меси, катехизація, відвідини хворих, відвідини поранених у госпіталях, поїздки до військових на фронт, щоби посповідати їх та поспілкуватися з ними.
Сьогодні ми зазнаємо страшної агресії з боку росії і буквально боремося за те, щоб жити. Але, як Церква, ми свідомі також і того, що є боротьба не лише за фізичне виживання. Триває також боротьба за наші душі, за наше самовизначення, за майбутнє України і за те, якою вона буде у цьому майбутньому — безбожна чи з Богом. Ми маємо стовідсоткове переконання, що без Бога немає майбутнього, а страждання багатьох людей без Бога буде марним. Тому маємо залишатися вірними тій правді, яку нам об’явив Бог в Ісусі Христі. Правді про те, ким є людина, чим є життя, любов, страждання, сім’я…
Ми бачимо, що і у Вселенській Церкві з’являються сумніви та запитання; але ми маємо залишатися вірними тому, що присягали як священники і єпископи. Мені на думку спадає приклад одного турецького міста, яке майже не постраждало від землетрусу і в якому ніхто не загинув. А все тому, що мер міста дуже суворо слідкував, щоби забудовники дотримувалися всіх норм будівництва у сейсмічно активній зоні. От і нам слід чинити подібно. Ми не можемо нікого змусити жити згідно з Божими заповідями; але можемо і повинні самі їх дотримуватися і проголошувати Божу любов, яка єдина здатна зцілити людину.
Війна допомагає нам визначитися; вона показує нам правду про нас. Проблеми у Церкві роблять те саме: показують правду, яку маємо в собі. Зрештою, кожний із нас відповідатиме перед Богом за те, що говорить і що робить. Тож наша місія — проголошувати правду, шукати слова й аргументи, але передусім — відвагу проголошувати розіп’ятого й воскреслого Христа, особливо молодим людям, яких затягує сучасна безбожна культура.
Один місіонер зі США зробив свого часу спостереження, що люди з постсовєцького простору не знають, як упоратися з почуттям провини інакше, ніж заглушити його ліками, алкоголем чи в якийсь інший невластивий спосіб. Але віруючі люди знають, як із цим впоратися: потрібна особиста зустріч з Ісусом, бо лише Він пробачає нам наші гріхи. І усвідомлення цього в контексті війни має надзвичайно велике значення. Люди на війні — як цивільні, так і військові — борються з почуттям провини різного характеру, і наше завдання — нести усім Добру Новину про те, що Ісус має для нас прощення. Це сьогодні наша місія.
фінансово.
Щиро дякуємо!
