Храм, який побудували католики для католиків, який вистояв під час ворожої російської царської влади, безбожного комуністичного режиму, продовжує руйнуватися за часів української незалежності. Влада все ще не хоче повернути Богові Боже, попри те, що Зеленський писав Папі, що справа повернення храму св. Миколая вже вирішилася позитивно. Але цього досі не сталося. І навіть петиція про повернення храму католикам на сайті Президента не була схвалена. Тому парафія зареєструвала її на сайті Кабміну і закликає всіх католиків та людей доброї волі підписати.
Як парафія святого Миколая намагається «докричатися» до влади вже багато років, в ефірі CREDO розповів настоятель о. Павло Вишковський:
«До російського царату у Києві було близько 40 католицьких святинь»
Ще до часів російської імперії у Києві було близько сорока католицьких храмів і каплиць. Але після настання царату — згідно з принципом «cuius regio eius religio» («який цар, така і релігія») — почалися переслідування католиків, їхні храми перетворювали на православні церкви. Зрештою, католики, які не мали де відправляти Євхаристію, звернулися до царя, у якого саме народився син Олександр, з проханням про дозвіл на будівництво — і він погодився, але за умови, що спочатку католики мають побудувати православну церкву.
Що стосується храму св. Миколая, то на момент початку його будівництва у Києві було вже близько 40 тисяч католиків, що складало 15-17% від усього населення міста. Парафія св. Олександра не могла всіх вмістити, хоча тоді, ще до Другого Ватиканського собору, там було чимало священників. Тож 120 років тому католики знову звернулися по дозвіл побудувати католицький храм. Їм поставили умову: новий храм мав бути подалі від православних церков, тож для будівництва виділили земельну ділянку на болотах. Мало хто розумів, як можна будувати на болотах таку споруду, як храм, і був оголошений конкурс, де з-поміж сорока проєктів переміг проєкт 24-річного архітектора Валовського. Але оскільки йому бракувало досвіду, керівником проєкту призначили знаменитого Владислава Городецького, єдиного носія почесного звання «зодчий» у ХХ столітті.
Будівництво було надзвичайно складним, і багато хто сумнівався, що воно буде під силу католикам — адже всі кошти на нього київські католики збирали самотужки. Вперше в історії Городецький використав при будівництві інноваційний матеріал — залізобетон, щоб на цих конструкціях трималася споруда — сьогодні ця технологія вже стала звичною при будівництві багатоповерхівок. 6 грудня 1909 року відбулося урочисте освячення храму св. Миколая — після цього парафія проіснувала ще 39 років.
«Демонструючи свою “відкритість до культури”, комуністи зробили все шиворіт-навиворіт»
Перший настоятель храму св. Миколая, отець Йосиф Змігроцький, був зісланий на Соловки — я бачив оригінал його листа до керівництва табору, де він нарікав на сильний біль у шлунку і просив віддати йому його конфіскованих 20 рублів, щоб купити ліки, але, зрештою, він помер у великих стражданнях.
Тимчасом парафія ще існувала, хоча радянська влада «націоналізувала» її майно — це було юридичне прикриття звичайної крадіжки. Все вивезли, розікрали, або просто знищили, але Меси не припинялися — у Києві залишався отець Зигмунд Кваснєвський, що звершував Служби Божі в обох католицьких храмах. У 1938 році його стратили на електричному кріслі в НКВД — зараз він похований у Биківні. Разом із ним було вбито й парафіян, зокрема органіста, що жив у парафіяльному домі, і після цього парафію було закрито. Храм перетворили на склад, потім на архів — встановили тисячу метрів металевих полиць, а всю будівлю зафарбували чорним. Так він стояв до 1979 року, коли у межах підготовки Олімпіади у москві комуністи, щоби продемонструвати свою «відкритість до культури» перетворили храм на концертний зал за участі польської комуністки Ванди Василевської. І вони все зробили шиворіт-навиворіт: встановили орган у пресвітерії, а не на хорах, знищили поховання благодійників храму у крипті, засипали вхід у підвали і проколупали його спереду, порушивши систему вентиляції. У 1950-х роках під час будівництва метро будівельники також підрізали металеві палі, пошкодивши конструкцію храму — через це ґрунтові води почали підступати під фундамент.
«Йоан Павло ІІ вже на Небі, а влада досі не виконала обіцяного йому»
У 1991 році віряни почали збиратися на сходах храмів св. Олександра і св. Миколая. Перші Місіонери Облати, що працювали на Вінниччині, почали приїздити у суботу-неділю, щоб відправляти Меси. За радянських часів у храмі св. Олександра спочатку зробили музей атеїзму, а потім планетарій; у його головному вівтарі зробили туалети, але після здобуття Незалежності йому пощастило більше: його повернули католикам. Коли ж парафіяни св. Миколая зверталися до влади з цим проханням, ім казали: ще рік-два, і вам його повернуть.
4 січня 1992 року вірянам дозволили увійти у храм. Була підписана угода, згідно з якою католики по неділях звершуватимуть Меси у верхній частині храму, а по буднях — у підвалі, у невеликому приміщенні між гардеробом і туалетами. Ця угода мала тривати рік-два, але зрештою вона тривала 30 років. 25 червня 2001 року св. Йоан Павло ІІ особисто відвідав храм під час Апостольського візиту в Україну — і тодішній президент Кучма запевнив його, що святиню вже повертають; і багато чиновників тоді насправді вже готувалися до цієї передачі. Але, як бачимо, Йоан Павло ІІ вже святий на небі, а влада досі нічого не виконала.
«Пожежа у храмі — це відповідь Бога»
Великим поштовхом була пожежа, яка сталася 3 вересня 2021 року. Я хочу підкреслити, що це сталося під час репетиції концерту Будинку музики — бо нам закидали й таке, нібито це католики підпалили орган. На утримання Національного будинку органної і камерної музики, як досі офіційно називають храм св. Миколая, щороку виділяються мільйони — навіть у 2023 році, під час війни, доплата до бюджету на його утримання складала 63 млн гривень. Та замість того, щоб усувати причини аварійного стану, вони просто фарбували стіни поверх грибка і клали плитки там, де храм заливало водою, яку тимчасом католики збирали ганчірками і викручували їх руками. Так само й електропроводка — її потрібно було замінити ще 15 років тому, але, звісно, виділені на це кошти пішли «кудись». Наслідком цього стала масштабна пожежа — орган загорівся, і від нього залишилася тільки купа попелу.
Цікавий момент: у своїх відписках, якими Міністерство культури [на балансі якого перебуває храм] відповідало на всі прохання повернути храм, чиновники відповідали, що їм немає куди перенести орган, який належить державі. Відповіддю на молитви вірян стало Боже чудо: згорів тільки орган, тоді як дерев’яний вівтар, статуї й ікона Остробрамської Божої Матері — єдине, що залишилося від колишніх оздоб храму — залишилися неушкодженими. Ця ікона висіла над самим органом, в епіцентрі пожежі, однак з нею нічого не сталося — вона просто впала додолу, тоді як сам орган згорів ущент.
Після пожежі здавалося, ніби щось нарешті зрушилося: був підписаний Меморандум між парафією і Міністерством культури, де були прописані конкретні юридичні кроки щодо передачі храму парафії не пізніше 1 червня 2022 року — однак нічого не було виконано, і передачі не відбулося.
«Раніше причиною неповернення храму називали орган, а тепер — війну»
Зараз Будинок органної та камерної музики остаточно покинув будівлю храму. Вони проводять репетиції в офісі поряд, а концерти — на різних майданчиках. Це триває вже два з половиною роки. Однією з умов передачі храму католикам є перенесення Будинку музики в інше приміщення — і його знайшли, це флігель Жовтневого палацу, у самому центрі Києва. Тобто, ніяких перешкод немає. За останні два з половиною роки я написав близько 130 листів до Міністерства, до уряду й президента, але відповіді, які я отримую, ті самі, що й 30 років тому. Єдина відмінність: раніше причиною неповернення храму називали орган, а тепер — війну. Як війна може заважати Мінкульту, який не перебуває на передовій, поставити один підпис? 24 лютого 2022 року з сусідньої будівлі прибігла працівниця Будинку органної музики і каже: війна! Нам сказали все закривати! Ми поговорили з дирекцією, і я сказав, що ми нікуди з храму не підемо, бо під час війни люди найбільше потребують Бога. Таким чином ключі від храму вперше за 84 роки опинилися у наших руках. Коли Київщину звільнили і працівники Дому музики повернулися, вони захотіли забрати їх назад, але я сказав: а де ви були, коли не було кому боронити храм? Адже якби вороги увійшли до Києва, з ним могло статися що завгодно; але ми постійно перебували там, охороняли його — і ми перебуваємо там зараз.
«Жодних реальних причин не віддавати храм немає»
Жодних реальних причин не повертати храм немає. Коли після пожежі була скликана пресконференція, журналісти зазначали, що цю будівлю свідомо хочуть довести до стану руїни, щоб поставити там чергову багатоповерхівку. Говорять також про корупцію, про «розпил» коштів із державного бюджету — а це десятки мільйонів, про якісь побоювання влади… але які тут можуть бути побоювання? Цей храм своїм коштом побудували католики для католиків, ми хочемо його повернути і врятувати, бо він у кричущому стані. Тут просто бракує політичної волі, і ми щодня молимося у своїй парафії, щоби Бог дав чиновникам відвагу і чесність виконати те, що вони обіцяли.
У нашому архіві є багато листів за підписом нинішнього в.о. міністра культури Ростислава Карандєєва, першого заступника попереднього голови Мінкульту Ткаченка. Однак ми чекаємо на конкретні дії, бо слова українського політика нічого не варті без дій. Всі політики обіцяють багато, але де конкретні кроки? Дуже багато є протиріч у самих очільників Мінкульту: бо коли ми підписували Меморандум, не йшлося про жодні перешкоди поверненню храму. Але раптом почали виникати перешкоди, якісь зміни до законодавства, які необхідно внести, парламент має щось проголосувати, і таким чином ця ситуація постійно ходить по колу. Скажімо, з червня цього року ми не можемо зареєструвати юридичну адресу парафії за її фактичним місцем перебування: вулиця Велика Васильківська, 75. КМДА посилає нас до Будинку органної музики, ті — до Мінкульту, і так до нескінченності. Немає ні прозорості, ні чесності, ні волі вирішити це питання.
«Благодійники не хочуть фінансувати Мінкульт, бо не довіряють йому»
Ще у 1996 році Україна підписала з Асамблеєю Ради Європи угоду, згідно з якою однією з умов вступу до ЄС було повернення всіх незаконно вилучених культових будівель їхнім власникам. У жовтні 2021 року я виступав у Європарламенті з приводу того, що це зобов’язання не виконується. Багато європейських парламентарів, з якими я зустрічався, писали свої звернення до українського уряду; цього року я сам написав звернення до 27 міністрів культури ЄС — і вже отримав на них відповіді; зокрема, від міністра культури Польщі, дуже здивованого, що ця справа досі не вирішила, адже Ткаченко говорив йому особисто, що процес уже триває. Ба більше, у 2021 році президент Зеленський написав Папі Франциску — з яким я теж зустрічався особисто, загалом чотири рази, — що справа повернення храму св. Миколая вже вирішилася позитивно, і що католикам юридично вже його передали.
Ми маємо думати наперед у питанні відновлення храму, бо його долею насправді переймається лише парафія. Балансоутримувачам байдуже до цієї будівлі. Перше, що ми хочемо зробити — це ретельно дослідити її стан, бо зараз нам не дають цього робити. Будинок органної та камерної музики має 45 томів детального дослідження стану храму — але є наказ нам їх не давати. Тому ми змушені діяти самотужки, реагуючи на поточне: там щось тече, там іскрить, там обвалюється… бо нам не показують схем електромереж і планів будівлі, щоб ми розуміли реальну проблему. Так само ми почали самотужки домовлятися й зі спонсорами та фахівцями: нас запевнили у підтримці єпископати США й Італії, маємо добродіїв у Швейцарії і Польщі. Вони готові допомагати — але за умови, що храм передадуть парафії, бо ні уряди, ні приватні спонсори не хочуть фінансувати Мінкульт, оскільки не мають до нього довіри — з огляду на бюджетні кошти, які постійно десь «зникають».
«Не національна пам’ятка, а національна руїна»
У промові на День Незалежності 2020 року президент Зеленський назвав храм св. Миколая «перлиною Києва». Люди ходять, роблять селфі на його тлі, дехто заходить усередину — бо відколи ми там, двері постійно відкриті — і бачить, у якому він стані. Після пожежі громадськість зібрала на відбудову 25,5 млн гривень — 21,5 млн планували витратити на протиаварійні роботи, які на практиці виглядали так: встановили «декоративні» батареї, які ми не можемо підключити, повісили захисні сітки, щоб нічого не падало на голову, поклали на підлогу плити і вилили 600 тис літрів води на стіни, відмиваючи сажу, від чого вони потріскалися, і це ще більше зашкодило будівлі. Для телекамер ті плити на підлозі виглядали гарно, коли міністр Ткаченко звітував про витрачені мільйони, але коли ми відчули запах цвілі і зняли їх, то побачили, що грибок їсть підлогу і почав уже їсти стіни.
Є багато приводів подати позов до суду [на державу] — у 2009 році парафія вже подавала до суду і навіть виграла, але на практиці це нічого не змінило. У цей важкий час ми не хочемо воювати з державою; ми підтримуємо державу; коли почалося повномасштабне вторгнення, наш храм став гуманітарним хабом для всієї Київської і Чернігівської областей, ми власноруч вантажили і перевозили сотні тонн гуманітарної допомоги на деокуповані і постраждалі території тут, на Сході і на Півдні. Як українці, ми свідомі, що повинні допомагати державі; але нехай і чиновники виконують свої зобов’язання, бо якщо свої обкрадають і нищать своїх — це той самий геноцид. Тож наразі у нас немає у планах судитися з державою, але ми просимо повернути нам вкрадене майно, яке називається національною пам’яткою України, але фактично це національна руїна — і живий приклад того, у якому стані перебуває вся країна.
«Підпишіть петицію — зробіть подарунок на день св. Миколая»
Місяць тому на сайті Кабінету міністрів України була створена петиція про повернення храму католикам. Юридичний термін дії Меморандуму, підписаного у 2021 році, сплив у листопаді — і, на жаль, ніякої реакції щодо його продовження з боку нинішнього очільника Мінкульту немає. Тому ми створили цю петицію — як загальнонаціональне прохання, бо парафіян у нас, може, тисяча, а потрібно зібрати 25 тисяч електронних підписів — і за місяць нам вдалося зібрати половину. Це ще один крок, щоби «докричатися» до влади, щоби сказати, що цього хоче громада, а не один отець Вишковський з його парафією. Цікаво, до речі, що нам не вдалося зареєструвати цю петицію на сайті президента — там вона не була схвалена. Але ми зареєстрували її на сайті Кабміну, і сподіваємося, що голос народу буде почутий.
Як віряни, ми добре знаємо: якщо Бог не побудує дому, даремно трудяться будівничі. Ми твердо віримо, що коли Бог, який розпочав цю справу і який вже вчинив чудо, хоче повернути храм, на це не буде ніяких перешкод, навіть якщо чиновники створюють нам штучні перешкоди. Бо якщо Бог із нами, то хто проти нас?
Скоро буде день святого Миколая, який уперше в Україні католики обох обрядів святкуватимуть спільно. Зробіть цей чудовий подарунок — підпишіть петицію за те, щоби Боже належало Богові!
фінансово.
Щиро дякуємо!
