Середньовічна історія хліба

Сьогодні неможливо уявити собі людську цивілізацію, у якій би не було хліба. Цінність і важливість хліба оспівана у фольклорі різних народів світу, він був невід’ємною частиною харчування як бідних, так і багатих, не кажучи вже про те значення, яке має хліб для кожного християнина завдяки Таїнству Євхаристії.

Історія хліба розпочалася як мінімум 22 500 років тому. Його їли у Римській імперії, його споживали мешканці стародавньої Месопотамії і Єгипту. Люди подрібнювали зерна злаків, — пшениці, проса, ячменю тощо, — змішували отримане борошно з рідиною (у деяких культурах до тіста також додавали дріжджі) і випікали.

Протягом останніх двох тисячоліть для Європи була характерна «культура буханця» — люди випікали хліб різних видів, розмірів і форм, однак це завжди були пишні хлібини. На середньовічних ринках можна було придбати білий пшеничний і чорний житній хліб, булочки і рогалики, коржики і рулети. Народи Близького Сходу й Африки натомість були вірні традиціям виготовлення плоского хліба. 

Який хліб їли люди?

У Середньовіччі пшеничний хліб був кращим на смак і лікарі вважали його кориснішим для здоров’я. Такий хліб, відповідно, коштував дорожче, тому дозволити собі їсти білий хліб міг не кожен. Бідніші люди їли житній або вівсяний хліб, іноді додаючи у тісто мелені горох, сочевицю, каштани або жолуді. У Франції основним видом хліба був так званий меслін, виготовлений із суміші жита й пшениці. 

Для середньовічних людей хліб був не лише їжею, а й імпровізованим «посудом», на якому подавали основні страви. По закінченню трапези його доїдали, або ж віддавали бідним чи навіть тваринам — звісно ж, так робили лише заможні люди, які могли собі це дозволити. 

Релігійні суперечки

Хліб був і залишається ключовим елементом християнської віри, оскільки сам Христос під час Євхаристії приходить до вірних під видом хліба. Природно, що протягом століть між християнами різних традицій точилися суперечки про те, який хліб потрібно використовувати у Євхаристії: дріжджовий чи прісний. Східні Церкви дотримувалися традиції квасного хліба, тоді як західні християни надавали перевагу гостіям, випеченим з прісного білого хліба. Це питання було предметом теологічних дискусій, які іноді переходили у засудження і звинувачення у єресі: наприклад, 1053 року у Константинополі дійшло до того, що церкви римської традиції були зачинені, а гостії топтали ногами просто на вулицях — прісний хліб вважали «мертвим, як камінь або випалена глина, придатним лише для того, щоб символізувати горе і страждання».

Мовою хліба

Середньовічний монастир Клюні мав дуже суворий устав, який забороняв братії розмовляти у певних частинах монастиря або у певний час доби. Щоб спілкуватися один з одним, монахи розробили власну жестову мову. Текст ХІ століття, що дійшов до наших часів, доводить, що у них була розвинена система жестів, які стосувалися їжі — зокрема, хліба.

«На знак хліба зробіть коло за допомогою великого пальця і двох сусідніх пальців, бо хліб зазвичай круглий.

На знак хліба, приготованого на воді, що краще пасує більшості днів, зробіть загальний знак хліба, а потім покладіть долоню однієї руки на тильний бік іншої, немов змочуючи або змащуючи її. 

На знак хліба, який зазвичай називається torta, після загального знаку хліба накресліть хрест на середині долоні, бо хліб такого типу зазвичай розмічений на чверті».

«Вогонь святого Антонія»

У Середньовіччі була небезпечна хвороба, сьогодні відома як ерготизм, пов’язана зі споживанням житнього хліба. Це отруєння організму, викликане вживанням грибка claviceps purpurea (ріжки пурпурові), який паразитує на житі. Хоча ознаки грибка доволі помітні — уражені зерна набувають чорного кольору і воскоподібної структури, однак люди не пов’язували це з недугою; до того ж, завжди були недобросовісні хлібороби і мельники, які ставили прибутки вище за потенційну небезпеку. 

Фрагмент картини Матіаса Грюневальда «Спокуса святого Антонія», на якій зображено хворого на ерготизм

Середньовічні хроніки писали про «пухирі, які вкривали людей огидною гниллю» — аж до відпадання кінцівок і смерті. Хворобу також описували як «невидимий вогонь, що відділяв плоть від кісток і пожирав її». Жертви ерготизму страждали від галюцинацій, блювоти і гангрени кінцівок через обмеження кровотоку. Їх мучило відчуття нестерпного жару в кінцівках, що доводило їх до божевілля. У народі хвороба отримала назву «вогню святого Антонія», оскільки монахи ордену святого Антонія Єгипетського були відомі успішним зціленням смертельної недуги; з цієї ж причини хворим радили паломництво до святинь, присвячених святому Антонію. 

Хлібна економіка

У середньовічному світі були встановлені чіткі правила виробництва і продажу хліба. Оскільки хліб був основною їжею, влада мусила дбати про те, щоб його могли собі дозволити навіть найбідніші верстви населення. Уряди намагалися регулювати ціни на зерно, а в Англії ХІІІ століття було ухвалено спеціальний закон для пекарів, який зобов’язував їх випікати копійчані буханці, доступні біднякам. Розмір таких буханців контролювався урядом і норми змінювалися щороку — відповідно до цін на злаки, які своєю чергою залежали від урожаю. З цієї причини у різні роки за ту саму дрібну монетку можна було купити то добру хлібину, то дуже скромний буханець. 

Таблиця мір і ваги, ймовірно, для обчислення цін на хліб або пшеницю

Ця система проіснувала понад 500 років, хоча пекарі часом намагалися обдурити систему. Наприклад, у XIV столітті в Лондоні заарештували і віддали під суд пекарів-шахраїв, які продавали хліб, змішаний із землею чи крейдою, або навіть із залізяччям всередині хлібини, що збільшувало його вагу.

За матеріалами Medievalists.net