Про можливість вилікування з гомосексуалізму — розмова з д‑ром Джозефом Дж. Ніколозі, американським клінічним психологом і психотерапевтом, творцем концепції репаративної терапії, скерованої до осіб, які борються з небажаним потягом до своєї статі.
— Як саме Ви лікуєте гомосексуалістів?
— Пацієнти, які приходять до моєї клініки, прагнуть насамперед зрозуміти джерела свого гомосексуалізму. На мою думку, це психологічна проблема, проблема ідентичності. Тому я допомагаю їм усвідомити, що вона становить наслідок ранніх травматичних досвідів, пов’язаних найчастіше з відкиненням із боку одного з батьків, когось однієї з ним статі. Найчастіше сімейне тло для чоловічої гомосексуальності — надмірно турботлива мати та емоційно відсторонений батько. Більшість із них, зрештою, мають болісний досвід відкинутості своїм татом, і через свою сексуальну поведінку намагаються якимось чином відшукати цю втрачену любов. Натомість неправильні стосунки з матір’ю викликають брак довіри до жінок.
Сама терапія відбувається через розмови. Я зазвичай зустрічаюся з пацієнтами раз на тиждень протягом приблизно двох років. Також проваджу терапевтичні сесії по телефону з пацієнтами з цілого світу. В такому випадку ми не зустрічаємося віч-на-віч. Хочу підкреслити, що під час терапії ми не використовуємо ніяких фармакологічних засобів.
— Чи всі випадки сексуальних розладів віддаються лікуванню?
— Як психолог, я мушу визнати, що в деяких випадках не можу допомогти. Однак як католик скажу, що зміна можлива завжди. Через мою клініку пройшло вже кілька тисяч пацієнтів. За моїми спостереженнями, внаслідок провадженої терапії близько третини з них не зазнають ніяких змін у своїй сексуальній орієнтації, третина має серйозне покращення і ще третина — досягає справжньої зміни, зцілення. Із цієї останньої групи частина людей уже взагалі не мають ніяких сексуальних потягів до осіб своєї статі, а частина інколи мають, однак цілком спроможні це контролювати і панувати над ними. Отже, кожен із пацієнтів осягає свій власний рівень успіху в терапії, але підставою є те, що кожен повинен мати право взятися за ці спроби. Також треба зазначити, що чимало людей подолали гомосексуалізм, узагалі не проходячи ніякої терапії.
— Що, на Вашу думку, є найважливішим чинником, який впливає на успішність терапії?
— Прагнення зміни має бути внутрішньо мотивоване. Якщо приходить пацієнт, який бажає змінитися, аргументуючи це тим, що гомосексуалізм незгідний з його релігією, то це недостатня мотивація для того, щоб він узяв участь у терапії. Більшість наших пацієнтів — це люди, які, провадячи гомосексуальний стиль життя, ствердили, що бажають це змінити. Цього хочуть не тільки чоловіки-гомосексуалісти, але й жінки-лесбіянки. У лікуванні також існують різні перешкоди. Одна з найсуттєвіших — наприклад, те, що багато наших пацієнтів то сексоголіки, що ускладнює і сповільнює терапію.
— Якого віку люди переважно звертаються до Вашої клініки?
— 25 років тому більшість моїх пацієнтів була у віці 20-30 років. Але останнім часом я бачу зміни. До клініки приходять щоразу молодші люди. На сьогодні 60% пацієнтів — підлітки. На мою думку, це пов’язано з доступом до інтернету, зокрема до гей-порталів. Маю тут на увазі не тільки гей-порно, але й чати, які дозволяють налагоджувати контакти.
— Однак слід підкреслити відмінність поміж геєм і гомосексуалістом.
— Безумовно. Якось прийнялося використовувати ці терміни взаємозамінно: якщо ти гомосексуаліст, то ти гей. Натомість є гомосексуалісти, які зовсім не бажають бути ідентифікованими як геї. Гей це вид соціополітичної ідентичності, пов’язаної також із певним стилем життя. Ми навіть мали пацієнтів, які, ідентифікуючись як геї, прийшли на терапію з власної волі — і змінилися. Наприклад, зараз я уже півтора року веду терапію (по телефону) пацієнта з Лондона, який регулярно буває у гей-барах і займається гомосексом, але має потребу зміни. Поступово він відкриває, що в цих статевих контактах шукає емоційної близькості з іншою людиною. Тому я навчаю його, як встановлювати з чоловіками стосунки, не входячи у секс. Однак я ніколи не засуджую його поведінку. Нещодавно він навіть сказав мені: «Я вдячний, що ти мене сприймаєш; завдяки цьому я постійно маю сподівання змінитися».
— Чи можуть люди бути на сто відсотків гомосексуалістами? Може, Ви більше бачите, що вони «експериментують» із протилежною статтю, що вони насправді бісексуальні?
— Так, деякі з них на всі сто — геї, і взагалі не мають статевого поруху щодо жінок. Однак це зовсім не означає, що такий стан справ в них обумовлений біологічно. Зазвичай це пов’язане, як я вже згадував, із дуже негативними пережиттями, як ця особа мала з матір’ю.
Натомість я не вірю в існування бісексуальності. Для мене бісексуал — це людина, яка не дала собі ради до кінця зі своєю схильністю до власної статі.
— Чи не помічаєте Ви дискримінації гомосексуалістів, які прагнуть пройти терапію?
— Загалом, так, вони часто дискриміновані медичною професією. Чимало лікарів стверджують, що проблеми гомосексуалістів це взагалі не проблеми. Близько половини наших пацієнтів то люди, які вже були в іншого терапевта, і почули: «Ти народився геєм, цього не змінити».
— І, певно, тому після протестів гомосексуальних середовищ та статей у пресі конференцію, що відбулася влітку в Познані, назвали гомофобською, а Познанський медичний університет відкликав згоду надати Вам залу для лекції в його Конгрес-центрі.
— Я цьому не дивуюся. Такі проблеми стаються при оказії зустрічей зі мною по всьому світу. Організації гомосексуальних активістів відчувають загрозу від того, що ми пропонуємо. Також цікаво, що нібито-переслідувана меншина стала спільнотою переслідувачів. Ті, які так сильно закликали до толерантності, поводяться нетолерантно щодо нас і не дозволяють нам висловлювати нашу думку. Вони називають себе жертвами суспільства, а ми, під час згаданої познанської конференції, були змушені наймати охорону.
— Я би також хотів запитати, чи Вам у праці терапевта допомагає віра?
— Католицька віра дає мені цілісну впевненість, упорядкований погляд на світ. Також вона дозволяє мені антропологічно зрозуміти чоловіка, його природу і місце у світі, стосовно Бога. Маю на увазі хоч би вироблену Йоаном Павлом ІІ теологію тіла, яка становить своєрідний засновок, що дає глибший погляд на людську тілесність з огляду на задум Бога, котрий створив людину чоловіком і жінкою.
Віра також дає надію і заохоту до праці, не дає перекреслити жодної людини. Протягом цих років праці я помітив цікавий феномен: пацієнти стають релігійнішими за час тривання терапії. Це стосується зарівно католиків, як і людей інших віровизнань.
Блажей Тобальскі, Deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
