Як емблему Ювілейного Року Милосердя Церква запропонувала логотип авторства отця Марка Івана Рупніка. Сенс символіки цього логотипа розкривається у світлі навчання Отців Церкви. Розглянемо окремі елементи емблеми.

Дві людські постаті

Перша центральна людська постать – це Христос. Він представлений як Добрий Пастир з притчі. Він залишив 99 овець, які не потребують навернення, покаяння, які вважають, що не потребують Божого милосердя, і пішов шукати одну загублену. А коли її знаходить, тоді, проявляючи до неї любов і милосердя, бере з радістю її на власні плечі й заносить у дім Отця і там робить свято з приводу одного грішника, що розкаявся (див. Лк 15, 1-7).

Друга людська постать, що знаходиться на плечах, – це Адам, який представляє усе загублене людство. Отці Церкви у світлі притчі про заблукалу вівцю прочитали всю історію спасіння. Людство, починаючи від Адама, відійшло від Божого пасовиська, де мало вдосталь їжі та пиття, де було у безпеці. Відійшовши звідти, воно потрапило у країну смерті, заплуталося у пастках, яке наставив на неї диявол – ворог Бога і людини. Проте Бог не дозволив диким звірям розшматувати цю загублену вівцю. Отець послав свого Сина, що Він пішов шукати те, що запропастилося; щоб повернути те, що відлучилося; щоб перев'язати те, що поранене; щоб підсилити те, що недуже (див. Єз 34,16).

Добрий Пастир сходить до шеолу

Якщо звернемо увагу на фон, на якому зображені ці дві постаті, то зможемо побачити три овали, які, починаючи від центрального чорного центрального, починають розсвітлюватися. Таким чином вказується рух – з темноти у світло.

Куди потрапив Адам після свого гріхопадіння і після своєї смерті? Отці Церкви говорять, що у шеол — країну смертних тіней. До приходу Христа там опинялися усі, з єдиною різницею, що праведні були відокремлені від неправедних. Адам і всі праведники очікували на прихід Месії, який повинен був випровадити їх з цієї країни практичного небуття.

Говорить святий Єфрем, що Ісус, «Добрий Пастир усіх, зійшов [у шеол], розшукав Адама, заблудлу вівцю, взяв її на свої плечі, і вийшов [з нього]» (Гімн про воскресіння).

Невідомий автор другого століття дуже поетично описує зустріч Христа та Адама: «Що сталося? Велика тиша огорнула землю; велика тиша і порожнеча. Велика тиша, бо Цар заснув. Злякалася і замовкла земля, бо заснув Бог в людському тілі, пробудив тих, хто спали одвіку, Бог помер в тілі і зрушив шеол.

Він іде туди, щоб відшукати першу людину, як пастир загублену овечку. Він прагне прийти до тих, хто сидять з головою занурені в тіні смерті; прийти, щоб визволити від болю невільника Адама, а разом з ним – невільницю Єву, Він – їхній Бог і Син Єви. Ось прийшов до них Господь, тримаючи в руці непереможну зброю хреста. Повний здивування праотець Адам вдарив себе в груди, побачивши Його, і закричав до всіх: Мій Господь з усіма нами! Христос у відповідь: І з духом твоїм. І схопивши його за руку, підняв, промовивши: Пробудись, о сплячий, і воскресни із мертвих, і засяє тобі Христос. Це Я, твій Бог, Котрий заради тебе став твоїм сином. І тепер Я говорю тобі та всім, хто закуті в кайдани: Вийдіть! А тім, хто заснули, наказую: Встаньте!» (з Проповіді на велику і святу Суботу).

Дорога до Світла

Контрастом до чорного кольору, яким представлений шеол, є білий одяг Христа – символ Божественного Світла. Вже починаючи від Йоана Христос представляється як «справжнє Світло, що просвітлює кожну людину, що прийшло у цей світ» (Йн 1,9). Христос – це Світло, яке віддзеркалює Світло, яким є Отець, що живе у недоступному світлі. У символі віри ми говоримо, що Ісус Христос – це «Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного».

Христос, наш Добрий Пастир, не тільки витягає нас з темряви гріха, помилок, смерті, але й веде до глибоко занурення у Світло, яким є Бог. Отцям Церкви, особливо грецьким, є дуже близькою тема — обожествлення людини. Вони постійно повторюють формулу «дивовижного обміну, предивного бізнесу», який робить з нами Бог: Син Божий став сином людським, щоб синів людських зробити синами Божими. Він взяв нашу людську природу, щоб подарувати нам природу божественну. Він увійшов у нашу темряву, щоб розпорошити її та відкрити нам доступ до недоступного до цього нам Божественного Світла.

Вже євангеліст Лука у пісні Захарії представляє нашого Спасителя як «Схід сонця», що сходить над країною темряви та смертної тіні (Лк 1,78-79). Нав'язуючи до цього образу, древня сиро-західна літургія представляє Христа як Ранок, який приходить до нас зі своїм світлом. «Слава Тобі, Христе Ранку, який своїм ранішнім світлом нас відкупив. Ось ранком завершилося засідання трибуналу священиків, зачинателів злочину. Ранком тебе вони бичували, сповнені заздрощів; ранком вони видали Тебе судді – Тебе, який є джерелом життя для кожного, хто в Тебе вірує. Ранком [у день створіння] Ти зодягнув Адама красою, славою, величністю, і ранком Тебе зодягнули одягом погорди. Ранком з Єгипту вийшов народ, і ранком він же поклав тобі хрест на плечі та повелів іти на смерть. Тобі слава від усього, що гарне. Ти є блиском, гарнішим за усі сузір'я. Ти – Той, хто зодягає красою усі рослини й усі квіти».

У цей божественний ранок ми покликані увійти й самі стати Світлом у Світлі.

Око Адама для Христа та око Христа для Адама

Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що дві постаті мають одне спільне око, а через нього – спільний погляд. Можна також подивитися на це таким чином: Адам наче позичає Христу своє око, щоб Він міг заглянути у людський світ. Христос же, у свою чергу, позичає Адаму своє око, щоб він міг заглянути у божественний світ.

Тут ми наближаємось теми, про яку говорили Отці Церкви – про свого роду «звикання» Бога до людського світу. Це шокує – Бог вирішив «побувати в нашій шкірі» – пережити увесь людський досвід зсередини. Після того як Син Божий уподібнився до нас в усьому, крім гріха, ми можемо з впевненістю сказати, що Бог вміє співчувати нам в усіх наших труднощах (див. Євр 4,15). Тепер не можемо Йому сказати: Ти нас не розумієш, бо ми – люди, а Ти – Бог. Ти не був «у нашій шкірі». Тепер Бог по праву може сказати: Ти маєш страждання, випробування, спокуси, труднощі? Ти маєш ворогів, тобі загрожує смерть, ти бачиш її наближення? Я тебе розумію, Я знаю, що це таке. Я пройшов через усе це. І можеш не боятися, бо Я переміг все те, що тебе обмежує: страждання, страх, смерть. Я переміг світ!».

Христос насправді може дивитися на тебе поглядом Адама, людського сина, твого брата. Оком Христа дивиться на тебе також Отець і Святий Дух – уся Троїця і співчуває тобі, дивиться на тебе з любов'ю і милосердям. Адже, як говорять Отці Церкви, через Втілення Божого Сина у людському світі «звикають» жити й Отець, і Святий Дух. Це дивовижно, це викликає захоплення всього ангельського світу: «Хто така людина, що Ти пам'ятаєш про неї? Хто такий людський син, що так про неї дбаєш?» (див. Пс 8,5). Хто така людина, що Творець усього вирішив стати як один із них? Ці запитання можуть мати лише одну відповідь – нашу вдячність за нічим не заслужений дар: «Господи, Боже наш, яке предивне Ім'я Твоє по всій землі!» (Пс 8,10).

Цікаво, що і людина поволі має «звикати» до божественного життя, адже її покликання – стати, як Бог. Тому першим даром Бога для людини є можливість побачити всі речі очима самого Бога. На логотипі не тільки Христос дивиться на світ оком Адама, але й Адам дивиться оком Христа. Дивитися очима Бога – сьогодні це означає дивитися очима віри, яка уможливлює нам зазирнути у те, що є за межами видимого, скінченного і тлінного. «Ми вдивляємось не в те, що видиме, але в невидиме. Адже те, що видиме, минає, а те, що невидиме, перебуває вічно (2Кор 4,18). Ми вдивляємось у ясність Господню наче у дзеркалі (2Кор 3,18). Ми вдивляємось у славу Отця, що на обличчі Христа (пор. 2Кор 4,6).

Це давня мрія людини – зазирнути в інший світ, своїми очима пересвідчитись, що він існує. Очима Христа ми можемо врешті побачити Бога, Його ясність, Його славу – побачити божественний світі зсередини – як сини у Сині.

Обличчям в обличчя

Христос бере Адама на свої плечі і їхні обличчя зустрічаються – Христос дивиться на Адама й Адам – на Христа. Тут розпочинається те, що християнська традиція називала суттю вічного щастя – споглядання, що ощасливлює (visio beatifica).

Бог є Любов і встати перед Його обличчям – це значить встати перед обличчям Любові. Неможливо споглядати на Любов і не насичуватися нею. А коли хтось, хто скуштував любові, зможе споглядати на Того, кого любить його серце – це щастя, це блаженство. Це блаженство хоче подарувати нам Бог, який повертає своє обличчя в нашу сторону.

У поетичний спосіб у християнстві говориться про те, що Бог закоханий в людині, що деякі Його «шалені вчинки» не можна зрозуміти без логіки закоханого. Згадати хоча б любов до невірного вибраного народу – Його містичної дружини (див., напр., символічну історію Єрусалима в Єз 16). Це неймовірно, що попри всі наші невірності, Бог хоче бачити наше обличчя, зустрітися з нами віч-на віч. І щоб ми боялися це зробити, щоб із сорому не відвертали свого обличчя, щоб не ховали своїх очей, Він простив усі наші провини, «омив, очистив, освятив, щоб поставити нас перед собою прославленими, без пороку і без жодної зморшки, святими та непорочними « (пор. Еф 5,27), «дозволив вибілити наші одежі у Крові Агнця» (пор. Одкр 7,14).

Подих Христа є подихом Адама

Обличчя двох постатей є настільки близько, що й уста знаходяться дуже близько. Адам, якого Христос несе на своїх плечах, не тільки споглядає на обличчя Сина Божого, але й дихає на повні груди Його Подмухом любові – Святим Духом.

Традиція Церкви, інтерпретуючи євангельський опис смерті Христа, а саме слова: «Ісус віддав духа», говорить про те, що останнє видихання Христа стало першим вдиханням Церкви. Ісус віддав свого Духа нам, щоб ми дихали Його Духом, щоб Він жив і діяв у нас всередині, як у своєму храмі. Святий Дух розливає в наших серцях любов Божу (пор. Рим 5,5), забирає страх і засвідчує нашому духу, що ми – улюблені діти Божі (пор. Рим 8,15-16).

бр. Марек Лісовський, OFMCap, Vinkap.net