Щоразу, коли згадуємо про Мальту, на думку спадає також і Мальтійський Орден, який урядував на острові від 1530 року й до моменту окупації Наполеоном (1798 р.).
Після цього почався тривалий період пошуку нового осередку для ордену, аж допоки він остаточно не облаштувався в Римі, 1834 року. Про Мальтійський Орден сьогодні ми розмовляємо з Апостольським нунцієм в Україні архієпископом Іваном Юрковичем (на фото).
— Ваше Високопреосвященство, останній рядок у Вашій біографії зазначає, що Ви є «Почесним Конвентуальним Капеланом Великого Хреста Суверенного Військового Ордену Госпітальєрів Святого Йоана Єрусалимського, Родоського та Мальтійського». Скажіть, будь ласка, що мотивувало Ваше бажання вступити до Мальтійського Ордену і чи маєте Ви, відповідно, якісь обов’язки, отримавши титул Почесного Капелана?
Мальтійський орден — це інституція, яка має дуже давню й майже безперервну історію. Нині в світі є мало подібних інституцій із таким поважним віком, які можуть пишатися аналогічною впливовістю у суспільстві. Орден народився в дуже далекі часи й за мету для власного існування (те, що зараз прийнято називати «харизма») постановив гасло Tuitio fidei et obsequium pauperum, тобто «Захист віри та служіння бідним». Коли ми дивимось на орден з погляду цієї «ідеальної програми», ми бачимо його абсолютну актуальність. Адже кожний історичний період потребує людей, які хочуть залишатися вірними духовному покликанню й бути водночас соціально активними. До певної міри, життя ордену визначається тим самим принципом, який завжди визначав суть християнства та Церкви, а саме: Церква постійно відроджується й оновлюється в духові. Це означає: для того, щоб справді жити посланням Христа, треба постійно оновлюватися, як внутрішньо, духовно, так і зовнішньо — у розумінні власної місії в Церкві та світі.
Особисто я познайомився з цим орденом завдяки моєму другу, Послу Штефану Фалешу, з яким зустрівся в Римі. Довге звання, про яке Ви згадали, вказує на титул честі, наданий мені передусім за високий церковний сан та мою готовність брати участь у тих справах, які орден звершує сьогодні у світі.
— Оскільки це є релігійний орден, чи це означає, що його членом може стати виключно духовна особа? І чи є якісь інші обмеження при вступі до ордену: віросповідання, національність, соціальний статус?
— Членами ордену можуть бути особи богопосвячені, що склали довічні обітниці, але також і миряни. Керівна частина ордену переважно складається з людей, що живуть як монахи. Що ж до їхнього соціального статусу, багато з них — досить заможні й мають дворянське походження. І тому дуже красиво бачити людей такого високого соціального статусу, які з щедрістю працюють у справі поширення віри та надання соціальної допомоги, які здатні на жести смиренності, не маючи при цьому особистого інтересу, й засвідчують свою велику вірність Церкві. В ордені є як кавалери, так і дами. Брати участь у житті ордену можна на різних рівнях. Найвищі рівні, як правило, посідають люди благородного походження. Але кожна людина, яка бажає долучитися до служіння Церкві, може стати членом Мальтійського ордену. Наприклад, ще донедавна представником ООН в Україні був Його Високоповажність Френсіс Мартін О’Доннелл. Після завершення своєї місії в Україні він повністю присвятив себе служінню в ордені і є зараз Послом Мальтійського Ордену в Словаччині.
Особисто мене вразив той факт, що Мальтійський Орден, територія якого є, фактично, досить скромною і складається з палацу в Римі на Авентині (того самого, відомого усім туристам, із замкової щілини якого можна побачити собор святого Петра), підтримує, тим не менше, дипломатичні стосунки із 104 країнами світу, багато з яких навіть не є католицькими.
— Як дипломат, що Ви могли би сказати про дипломатичну діяльність ордену?
— Історія його, як я вже сказав, надзвичайно тривала. За століття існування орден мусив постійно адаптуватися до нових умов життя й своєї діяльності. Здобуваючи постійну наснагу від свого основного покликання, він зміг пройти крізь усі негаразди, зберегти свою унікальність та залишитися актуальним і донині.
Організації з такою давньою історією мають також і надзвичайно багатий досвід. Як я зазначав, орден зберіг свою суверенність, має власне «населення» з приблизно 12.000 осіб, попри те, що втратив майже всю свою територію. Бувши визнаним на міжнародному рівні, орден має також і власний прапор, конституцію, уряд, паспорти, марки тощо, а також підтримує дипломатичні стосунки з понад 100 країнами світу. Орден є однією з небагатьох організацій, яка має визнання та протекцію Святого Престолу.
Щодо сфери дипломатії, слід наголосити, що діяльність ордену в цьому сенсі не є «типовою», оскільки вона не зосереджена на політичних чи суто дипломатичних переговорах. Дипломатична місія ордену – це насамперед активна гуманітарна робота в країнах, які опинилися в тяжкому становищі стихійного лиха або в зонах воєнних чи озброєних конфліктів. Прагнення ордену – бути близькими до життя людей та цілих народів, що переживають страждання. Восьмикінцевий Мальтійський хрест присутній майже скрізь, де виникають проблеми гуманітарного характеру, і разом із Червоним Хрестом він став символом допомоги й солідарності.
— Чи запланований візит Папи Римського на Мальту пов’язаний якимось чином із Мальтійським Орденом?
— Щоразу, коли згадується про Мальту, на думку спадає також і Мальтійський Орден, який урядував на острові від 1530 року й до моменту окупації Наполеоном 1798 року. Після цього почався тривалий період пошуку нового осередку для ордену, аж допоки він остаточно не облаштувався в Римі, у 1834 році. Тому зараз його можна було би назвати також і «Римським» орденом. Звичайно, збереглося багато історичних зв’язків з островом. Наприклад, 1998 року уряд Мальти підписав угоду з орденом, залишаючи у його розпорядженні на 99 років Фортецю Сант-Анджело. Це місце має «позатериторіальний» статус і є важливим осередком, в якому відбуваються численні зустрічі кавалерів. Хтось міг би сказати, що 99 років оренди – це замало для такого почесного ордену. Але, зрештою, важливість кожної людської організації вимірюється не розміром майна, яким вона володіє, а, власне, тією життєвою силою, з якою вона здатна відповідати на сучасні виклики людства. Орден обрав для себе дуже високі ідеали, і його сила полягає й завжди полягатиме насамперед у здатності залишатися вірним власному покликанню.
— Щиро дякую за розмову.
Карта Мальти 1720 р. – тоді на острові ще була резиденція Мальтійського Ордену
Мальта: мовою цифр
Республіка Мальта – держава, що займає групу островів у центральній частині Середземного моря. Найбільші з них: Мальта, Ґоцо і Коміно. Загальна територія – 316 кв. км. Столиця – Валлетта (17,6 тис. мешканців).
За конституцією офіційною державною релігією держави є римський католицизм.
Населення країни – 443,0 тис. осіб
Католиків – 418,0 тис. осіб (94,4% від усього населення)
Дві дієцезії – архідієцезія Мальта та дієцезія Ґоцо.
В країні налічується 85 парафій.
Клір складається з 9 єпископів, 853 дієцезіальних та орденських священиків, 1143 особи
богопосвяченого життя, 1231 катехит.
Студентів малих семінарій – 269 осіб, вищих семінарій – 91 особа.
Католицька Церква Мальти заснувала та утримує 80 центрів католицької освіти й виховання (від дитячих садків і до університетів), де навчається 17,8 тис. осіб.
Також Церква утримує 24 будинки для людей похилого віку, 26 сиротинців, 9 центрів сімейної консультації та інших подібних інституцій, 24 центри соціальної реабілітації.
Історія мальтійської державності сягає 1530 р., коли імператор Карл V передав Мальту у володіння духовно-рицарському ордену йоанітів. Відтоді орден носить назву Мальтійського. Суверенітет Ордену над Мальтою тривав до 1798 р., коли острів був окупований Наполеоном Бонапартом. 5 вересня 1800 р. Мальта перейшла під владу британців, а остаточно відійшла до Великої Британії за умовами Паризького миру 1814 р., після чого острів став англійською колонією та військово-морською базою.
У 1947 р. Британія надала Мальті статус самоврядної колонії, а 1964 р. оголосила про незалежність Мальти в рамках Співдружності націй. До грудня 1974 р. номінальним главою держави на Мальті була королева Великої Британії. У грудні 1974 р. Мальту проголошено республікою. Від січня 1971 р. Мальта бере участь у євроінтеграційних процесах, входить до складу ЄС.
Інформація станом на лютий 2010 р. (за даними Vatican Information Service, Freedom House Country Report та Інституту географії РАН)
фінансово.
Щиро дякуємо!
