Що ви хочете змінити у своєму житті? Що можете змінити? Бувають такі ситуації, коли мусимо поставити собі ці запитання в комплексі, якщо хочемо, щоби зміни насправді відбулися.
По чому розпізнати фальшивого пророка? Послухайте будь-якого коуча, тренера або автора порадника і подивіться, чи він свято переконаний у тому, що ви все можете у житті. Того, хто продає якусь ідею і не дивиться на те, звідки і з яким багажем ви до нього приходите, де зараз перебуваєте, які перешкоди можете зустріти на своєму шляху. Іноді, на жаль, такий фальшивий пророк відгукується в нас — швидкий перегляд Інстаграма народжує внутрішнє переконання, що кожне місце чи людина на Земній кулі знаходиться від нас на відстані простягнутої руки. Не зрозумійте мене неправильно. Особисто я вважаю, що в житті багато що залежить від нас самих. Ба, на підставі знань про людську поведінку і про те, як функціонує наш мозок, ми знаємо, що переконання щодо нас самих і наші думки впливають на результати, яких ми досягаємо. Краще робити ставку на оптимізм, ніж катувати себе створенням у голові негативних сценаріїв. Але як бути, коли натрапляємо на такі сфери свого життя, які б ми дуже хотіли змінити, але просто не маємо доступу?
Тупання ніжкою
Мені на думку приходять кілька таких сфер. Наше минуле — а особливо те, як нас виховали: наші гріхи, помилки і поразки. Темперамент, який є вродженим. Гени, які впливають на наш вигляд. Важкі емоції, які ми відчуваємо, і небажані думки. Випадки долі: хвороба, смерть близької людини. Вільна воля і вибори іншої людини, зокрема, коли вони серйозно впливають на наше життя. Свобода і автономія Бога. Не знаю, як ви, але я тут часто «тупаю ніжкою» і хотів би просто змінити перераховані вище речі. Я потрапляю в усім відому пастку, хоча добре знаю, що йду не туди. Бо коли ми натрапляємо на великий життєвий мур і не даємо собі можливості спокійно подумати про це, то емоції беруть гору, і ми займаємо щодо перешкод дві неефективні позиції: або боремося з ними, тобто виснажуємося, ставимося надзвичайно різко й заперечуємо, вкладаючи в це неземні сили, або повністю піддаємося бігові подій і капітулюємо, бо зрозуміли, що нічого вже не вдасться зробити.
Це добре видно на щодень. Достатньо поглянути навколо. Навернені члени чоловічих католицьких спільнот, які про своє грішне минуле бояться оповідати або розповідають так, що відчувається їхня відраза й презирство до самого себе тодішнього. Хлопці, які на свою внутрішню пустку реагують пиятикою у вихідний в клубі. Безробітні чоловіки, пригнічені своїм нинішнім становищем, які байдикують перед телевізором. Іноді в нас більше розлюченого на актуальну ситуацію Йони, а іноді — Іллі, який певної митіпримирився із ситуацією і хотів уже лиш «забрати свої іграшки» і піти на той світ. Але ні боротьба, ні капітуляція не допоможуть подолати життєвий мур. До справ, яких ми змінити не можемо, маємо застосувати третє, правильне рішення.
Що можна зробити з вологим деревом?
Пам’ятаю, як в одному з попередніх місць праці ми займалися теорією і практикою mindfulness (усвідомлення). Я був критично налаштований до одного з аспектів усвідомлення авторства Джона Кабат-Цинна — прийняття. Воно здавалося мені надто буддистським, суперечним із християнським підходом до життя, але таким, що передбачає деяку активність і переміну світу. Зрештою, що може приваблювати чоловіка-католика, коли він чує, що має приймати важкі життєві ситуації, з якими стикається на своєму шляху? Однак, це я помилявся.
По суті, прийняття в усвідомленні не означає пасивності й покірного прийняття від життя всіх ударів. Йдеться про визнання реальності, фактів. Схожу позицію займають і християни. Наприклад, реалізм і прийняття правди про себе — це перший крок у програмі «12 кроків анонімних алкоголіків», груп самодопомоги, закорінених у християнських цінностях. Погодитися з фактами — це, однак, не кінець роботи. Визнати стан справ таким, як він є, — це обов’язкова умова для здійснення відповідних дій.
«Природа щедро винагороджує лісоруба, який з нею співпрацює», — пише Ларс Міттінг в книжці «Порубай і спали». Норвезький письменник звертає увагу на те, що дерева найкраще рубати взимку й ранньої весни, бо тоді деревина найменш волога, тому вона швидше висихає. Влітку вона має в собі багато вологи, під час вирубки ми боремося з високою температурою повітря, але… все одно можемо знайти колоди, які підуть на розпал! Для цього треба зрубати ціле дерево і залишити його разом із гілками, листям, кроною — дерево ростиме далі, те ж саме робитиме листя, воно висмоктуватиме живильні речовини зі стовбура, завдяки чому вологість зникатиме. Потім таке дерево треба швидко порубати (воно ще не годиться для використання) і сушити далі. Наука з норвезьких лісів не пропаде намарно, якщо ми розпишемо її у схему дій у серйозних життєвих випробуваннях і згадуватимемо її, як тільки буде нагода. Ця схема могла б виглядати так:
У чому проблема? → На що в цій ситуації я не впливаю? → На що маю вплив? → Що я зроблю?
Зауважте, що великих життєвих перешкод самих по собі не зрушити. Не перескочиш того, що на вулиці літо, а дерево набрало вологи.
Спочатку прийняття, потім дія
Повернімося до прикладів на початку цього тексту, де я казав про такі сфери життя, до яких ми не маємо доступу. Я хотів би показати, як на практиці застосувати принцип, прихований у реченні: «Визнай те, що є, і змінюй те, що хочеш і що можеш змінити». Ми не маємо впливу на наше виховання, старі травми — це вже пройдений етап. Однак можемо вирішити, що з того, що нам передали батьки, ми візьмемо з собою, а що — залишимо. Можемо також визначити межі у взаємних стосунках, якщо бачимо, що їх порушують. Те ж саме стосується нашого найбільшого гріха — сорому. Ми не змінимо минулих подій, але це, можливо нагода для того, щоб нарешті подивитися на себе тодішнього з ніжністю. Не для того, щоб релятивізувати зло, а щоби полюбити грішника й погодитися на те, що не ми спасаємо, а Христос. Багато людей можуть переживати болісні проблеми, пов’язані з їхнім темпераментом, але завдяки йому вони також можуть пізнати свої сильні сторони і на них будувати свої майбутні тріумфи. Я зараз не голослівний — як показують багаторічні дослідження Інституту Ґеллапа, ми досягаємо більшого успіху тоді, коли користуємося арсеналом наших найефектніших витівок, а не коли розвиваємо слабкі сторони. Інші страждатимуть з приводу свого вигляду, хоча ми народжуємося вже з певними генами. Отже, коли маємо проблеми, наприклад, із вагою, можемо працювати над нею і робити це смиренно: «окей, я маю такі обмеження, можу зробити стільки, а більше — вже ні».
Важкі емоції — це інформація про те, що нам з чимось погано. Можливо, якісь стосунки або ситуація, в якій ми зараз перебуваємо, вимагають змін? На появу деяких думок ми не маємо впливу. Але м’яч на нашому боці, коли йдеться про те, що ми з ними зробимо. Отже, коли вже усвідомимо, що в думках, наприклад, ми осуджуємо себе або інших, то можемо вирішити, чи хочемо це продовжувати. Травматичні події можуть нас знищити — але можуть також відчинити нові двері в наших головах, показати можливості, яких ми раніше не бачили. Ми не маємо доступу до вільної волі іншої людини, хоча часто хотіли б. Але сам Бог ніколи її не порушує. Коли ми натрапляємо на таку перешкоду, то з’являється нагода потренуватися в зрілій, асертивній позиції, яка виражається реченням: «Я маю право тебе про щось попросити, а ти маєш право мені відмовити, і це не викличе у мене гніву».
І нарешті Бог, рішень якого ми часто не розуміємо. Зіткнення зі стіною не вислуханої (на нашу думку) молитви може дозволити нам відчути справжню повагу до Нього. Це нагода зрозуміти, що Він насправді відрізняється від мене. Можливо, завдяки цьому ми вперше побачимо, що в стосунках із Ним не йдеться про те, що одна сторона є прохачем, а друга виконує бажання, але це — зустріч двох автономних осіб. А це вже підносить ці стосунки на новий, дорослий рівень.
Зіткнутися зі стіною боляче. Там, де закінчується наш вплив, ми відчуваємо безсилля, розчарування і зі злості починаємо «кидатися іграшками». Метафора, якою я описав нашу реакцію на стіну, на яку натикаємося в житті, цілком правильна. Бо вихід зі складної ситуації ми знаходимо на шляху, який веде від постави крикливої дитини до постави, яка визнає факти і зрілої людини, що відповідно реагує. Остання має вплив там, де перша заплуталася або здалася. Отже… що хочете сьогодні змінити? Що можете змінити? Що вирішили зробити?