Для засновниці Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії було важливо, щоб дівчата були виховані на жінок розумних, критично мислячих, які беруть відповідальність за свої обов’язки.
З Донатою Тумінською, сестрою-непорочницею з Шиманова, розмовляє Ярослав Кумор.
— Завжди, коли розмовляю з кимсь, хто побував у монастирі непорочниць, — усі кажуть: «виняткове місце».
— Історія Шиманова — непроста. Майже весь час існування монастир мусив бути «конспіративним». Коли це були часи російського панування, після розділу Польщі, нам доводилося реалізувати свої виховні плани під прикриттям офіційного плану уроків. Найскладніше було в часи ІІ Світової. Під виглядом ремісничої школи відбувалося потаємне доукомплектування і діяльність нормальної школи — а в другій половині будівлі було розквартирування німців. Отже, ризик був величезний. Також ми переховували єврейських дівчаток під виглядом наших учениць. Коли прийшли комуністи, школу взагалі веліли закрити. Якимось чудом, ніхто не знає, як, цього вдалось уникнути. Сестри постійно перебували під наглядом органів контролю. Це викликало сильну солідарність серед учениць, які дієво опиралися спробам залучити їх до комуністичного Союзу польської молоді.
«Сама краса і ясність»
— Одна з найпрекрасніших особливостей монастиря — скульптура Божої Матері Язловецької. Як вона потрапила до Шиманова?
— Вона була вирізьблена під кінець ХІХ століття і стояла в Язлівці (нині — Тернопільська область, Україна. — Прим. пер.). Її освятив Зигмунт Щенсни Фелінський, приятель нашої засновниці. 1946 року, коли Язловець уже був у межах Радянського Союзу, нас звідти вигнали. Сестри забирали з собою, що могли; але спакувати мармурову скульптуру, яка важить тонну, було не так просто. Одна з сестер попросила настоятельку про дозвіл залишитися в монастирі й організувати транспорт. Не знаю, яким чудом їй це вдалося, та ще й зі допомогою радянських солдатів, — але факт такий, що того самого року Божа Матір Язловецька стояла в Шиманові.
Ця скульптура має майже два метри заввишки і представляє Марію молодою дівчиною, з руками, складеними на грудях, і легким нахилом голови. «Сама краса і ясність» — так написали про неї студенти Академії мистецтв у нашій пам’ятній книзі.
Завдяки ній у нас побувало чимало видатних паломників, зокрема кардинал Стефан Виишнський, який сильно полюбив Божу Матір Язловецьку. Варто зазначити, що це коронована скульптура, уславлена благодатями, і люди досі приходять дякувати Їй за ласки та чудеса.
Чудесна коронована скульптура Божої Матері Язловецької, ХІХ століття. Скульптор — Томаш Оскар Сосновський
— Безсумнівний вплив на освітній характер харизми непорочниць мала блаж. Марцеліна Даровська. Вона була людиною передових поглядів на виховання, щодо свого часу. Чому?
— Мати Марцеліна бачила значущу роль жінок у тяжкий момент історії, коли чоловіки йшли на фронт. Ішлося про те, щоб виховати добру дружину, добру матір і добру громадянку своєї країни: розумну, здатну критично мислити і брати на себе відповідальність за свої обов’язки, а також і за людей довкола себе — бо часто нашими вихованками були дівчата з дворянських сімей.
Мати Марцеліна створила виховну систему, базовану на чотирьох принципах, якими ми стараємося керуватися донині. Перший із них — це примат Бога. Для неї було дуже важливо, щоб у кожної учениці були близькі, особисті стосунки з Богом, щоб вона розуміла заповіді та вчення Церкви. Другий принцип — любов до свого краю. «Навіщо вас ця земля носить, якщо ви не будете їй служити?» Третій принцип — любов до своїх обов’язків. Вона вважала, що малі щоденні обов’язки є нашими «поручнями» до спасіння. Останній принцип — навчити дівчат мислити, щоб вони вміли оцінювати реальність і відрізняти добро від зла. Мати Марцеліна підкреслювала, що виховання не можна вести деспотично, силою влади, тиском, — дітей треба завойовувати повагою, вірою, довірою.
Досвід подружжя, вщеплений у виховання
За цими методами стоїть історія життя, причому життя непересічного. Читаючи біографію блаж. Марцеліни, можна схопитися за голову — стільки там нежданих поворотів долі.
Це насправді незвичайна історія, бо Мати Марцеліна за життя сповнила чи не всі покликання, які можна мати жінці. Насамперед, вона була улюбленою донькою. Походила з заможного дому, а батько залучав її у свої обов’язки при провадженні маєтку. Це вчило її відповідальності й позитивного впливу на оточення — також і на батька, який іноді просто-таки боявся робити якісь рішення без її згоди, відговорюючись: «А що моя дитина мені на це скаже».
Юна Марцеліна вийшла заміж, хоч дуже прагнула стати черницею. Вона багато разів відмовляла своєму нареченому, Каролю Даровському. Пізніше ж вона писала, що подружжя було Провидінням вписане в історію її життя. Вони жили з Каролем дуже щасливо, хоч разом були недовго — заледве 2,5 роки. Смерть чоловіка, потім смерть старшого сина Юзефа зробили так, що Марцеліна залишилась одна з донькою Кароліною. Весь цей досвід вона вписала у формацію учениць. Мати Марцеліна показувала їм, яку роль має виконувати в домі жінка й мати.