Організація «Сім’я та Життя», яка займається захистом сімей, існує на Закарпатті три роки. Вона надає потрібну інформацію та чинно турбується про вагітних жінок, які потрапили у кризову ситуацію; але особлива увага в її роботі спрямована на духовну реабілітацію жінок, які пройшли через аборт.
Детальніше розповідає представник організації Марта Поповіч-Палойтаї.
– Організація «Сім’я та Життя» вже кілька років намагається допомогти жінкам, які залишились наодинці з душевним болем після аборту. Що спонукало Вас до цього?
– Те, що вони страждають. Часто навіть десятиліттями. До того ж, вони гадають, ніби самотні з цим болем – хоч день у день зустрічають людей, які в глибині душі так само страждають, однак так само добре це приховують. Приходячи до нас, багато з таких жінок зізнаються: «Я прийшла, тому що так неможливо жити!» Хоча зовні нічого не помітно. Постабортний синдром зустрічається набагато частіше, ніж нам здається.
– Які симптоми постабортного синдрому?
– Часто він супроводжується самозвинуваченнями, почуттям провини, зниженою самооцінкою, відчуттям порожнечі, униканням теми про аборт; нерідко відзначаються порушення сну, депресія, пошук спасіння у таблетках чи в алкоголі. У когось бувають повторювані сновидіння, пов’язані з загиблим малюком. Часто погіршуються стосунки з партнером та сексуальне життя.
– У якій формі Ви надаєте допомогу?
– Кілька разів на рік ми організовуємо триденні реколекції на вихідних у дуже гарному і тихому місці відпочинку. Одночасно на них може прийти не більше 12 осіб; це потрібно, аби мати змогу приділити кожному особисту увагу. Досвід показує, що за ці три дні відбуваються такі великі зміни, що учасники, які прийшли зі страхами та болем, повертаються додому з миром та радістю.
– Ви назвали реколекції «Не бійся, я тебе не засуджую».
– Так, це вислів із Євангелія, коли до Ісуса приводять жінку-перелюбницю, і Він підводить її саме з цими словами. Так само й тут: навіть думка про засудження не має місця на цих реколекціях. Кожен учасник перебуває в аналогічному життєвому становищі, й вони допомагають одне одному на шляху одужання. Звичайно, розповідати – не обов’язково, але ми вислухаємо всіх.
– Багато хто каже, що на цих реколекціях одужав внутрішньо. Як це відбувається?
– Ісус – той, хто лікує. У зустрічі з Ним людина розуміє, що всупереч усім її помилкам та гріхам її можна любити. Таким чином стає можливим примирення не тільки з Богом, а й із самим собою теж. Звичайно, трапляється ще багато іншого, але хай це залишиться несподіванкою.
– А інші кажуть, що пройшли через аборт, навіть кілька разів, і не мають жодних проблем.
– Ми вважаємо, що насправді у кожної жінки є наслідки такого вчинку. Тільки багато кому цей «пакет» вдається поховати дуже глибоко в серці… Але пізніше будь-яка складна життєва ситуація – навіть через десятиліття – може вивести приховане із бажаного забуття. Трапляється й таке, що жінка навіть не усвідомлює причини свого нервування, депресії – а джерелом цього є невилікувана рана від аборту.
– Яка частина суспільства задіяна у цьому?
– Згідно з серйозними статистичними дослідженнями, на Закарпатті (і фактично на всьому пострадянському просторі) 90% жінок уже робили аборти. А це стосується не тільки самої жінки, але також її сім’ї. На жаль, навіть на народжених дітей часто негативно впливає неопрацьований, «похований» попередній аборт. І не забуваймо про те, що в тієї ненародженої дитини був також і батько! Були на наших реколекціях і чоловіки…
– Це релігійна чи громадська організація?
– Ми – незалежна громадська організація, у якій переважна частина співробітників є римо-католиками. «Сім’я та Життя» функціонує за підтримки та з благословення єпископа-ординарія Мукачівської дієцезії РКЦ Антала Майнека. Під час реколекцій обов’язково присутній священик, який надає духовну підтримку та править св.Месу. Проте, незалежно від цього, учасниками можуть бути люди будь-якої віри, якщо це їм не заважає. Ми мали вже багато греко-католицьких та православних учасників. Проблема постабортного синдрому не має конфесійних обмежень.
– Якщо хтось хоче «вилікуватися», де він може зареєструватися?
– У нас є номери телефонів, за якими можна дзвонити українською та угорською мовами (на Закарпатті багато хто розмовляє угорською), а також електронна адреса. Є змога прийти й на особисту зустріч у самому місті Мукачевому. Ми гарантуємо повну конфіденційність (і на реколекціях зобов’язуємо до цього всіх учасників). Саме тому навіть місце та час їх проведення не оголошуємо публічно, аби не стало очевидним, що ця людина була в нас. Незабаром також будуть такі вихідні. З великою любов’ю чекаємо на всіх!
Контактний телефон угорською мовою: 096-7800-826, 099-2411-872 (Марта), українською мовою: 050-1717131 (Віра). Електронна адреса: nem.itellek.el@gmail.com; turbota.ab@gmail.com
Досвід двох учасників (імена змінено)
Марійка:
Мені важко далося рішення піти на реколекції, але тепер я вже рада, що не послухала спокусника і пішла. Я вважала, що в мені ця подія похована так глибоко, що немає сенсу щось із нею робити. Але, озираючись назад, я розумію, що ця духовна рана не була похована аж так глибоко, як я вважала, і, на жаль, будь-які обставини могли її відновити. Все вибухне, як вулкан і я нічого не зможу вдіяти. Я вважала, що ніколи ні з ким про це не розмовлятиму й ніколи нікому не розповім. Але, слава Богу, я потрапила на ці реколекції. Після них я почулася вільною. Бог загоїв у мені глибоку духовну рану, про яку я вже можу легко говорити. І не тільки можу, а й відчуваю, що це важливо, і потрібно про це говорити. Якщо я знатиму, що хтось збирається зробити аборт, тепер я вже не зможу мовчати. Постараюся зробити все, аби спинити цю біду, і розповім, яке величезне духовне страждання вона мені принесла. Я всіх закликаю: якщо це лиш для вас можливо – візьміть участь у таких реколекціях. Вони звільнять вас та зроблять щасливими.
Ельвіра:
Коли я пішла на реколекції, моє життя не мало сенсу. Моя душа була голодна. Там, за ці три дні, я зустрілася з Богом, з Його любов’ю. Загоїлась рана, яку я носила в собі роками. Таке відчуття, ніби я знайшла справжню перлину. Я знайшла Бога. Здобула глибокий духовний спокій та одужання. Тепер я вже маю для чого жити, і життя дедалі більше відкривається переді мною.
Марія Ковач, «Радіо Марія»
фінансово.
Щиро дякуємо!
