Сьогодні завершуємо розповідь про трагічну долю онуки Ярослава Мудрого Євпраксії, а також оповімо про добу князя Данила Романовича та його контакти з єпископами Риму.
Попереднього разу ми почали розповідь про трагічну долю Євпраксії, онуки Ярослава Мудрого, зупинившись на біографії імператора Генріха IV, її чоловіка; про його протистояння з папою Григорієм VII; дійшли до знаменитих подій каяття імператора взимку 1076-1077 років у Каноссі. Отже, ці події насправді були лише проміжною ланкою у подальшому протистоянні Генріха IV і Папи Римського Григорія VII.
Імператор у наступні роки спочатку переміг своїх противників у Німеччині, а тоді вирушив до Італії. Там він на два роки взяв Рим в облогу і 1084 р. здобув місто, та утвердив Єпископом Риму свого ставленика Климента ІІІ. Той у Вічному Місті коронував Генріха і його дружину Берну, з якою останній вже не думав розлучатися. По від’їзді імператора папа Григорій VII за допомогою норманів знову утвердив свою владу в Римі, але помер у вигнанні. Врешті 1088 р. незалежні від імператора кардинали обрали Папою Урбана ІІ, який продовжив справу Григорія VII. Цього ж року, як згадувалося попереднього разу, Євпраксія заручилася з Генріхом IV, а 108 р. вони взяли шлюб. Уже у шлюбі вона дізналася, що Генріх IV був аморальним чоловіком. Він влаштовував при своєму дворі оргії і, що найжахливіше, змушував свою дружину проти власної волі брати в них участь.
Невідомо, чим би завершилася ця трагедія, якби про ці злочини не дізналися політичні противники імператора, що гуртувалися навколо папи Урбана І, з яким Генріх IV продовжував боротьбу за право інвеститури, тобто за те, хто буде призначати єпископів на їхні кафедри. Тож прибічники Папи скоро зрозуміли, що Євпраксія — головний свідок, і влаштували їй втечу. Провід у цьому мали тосканська маркграфиня Матильда та її чоловік Вельф.
У 1093 році ломбардські міста уклали проти імператора союз і тим самим не дали йому захопити багаті землі Північної Італії. У 1094 році свідчення Євпраксії були оприлюдненні на церковному соборі в Констанці і стали справжньою сенсацією для тогочасної Середньовічної Європи. Наступного року Євпраксія розповіла про злочини чоловіка особисто на церковному соборі в П’янченці. Імператора судили, але далі справа не пішла.
Генріх IV знайшов спільну мову зі своїми противниками. Його тоді зрадив власний син Конрад, який перейшов на бік Папи. Та Генріх IV помалу вгамував заколотників, і Євпраксія стала небажаним свідком, тому їй не залишалося нічого іншого, як спочатку вирушити до родичів в Угорському королівстві, а після цього — на Русь. Приїхавши додому, вона стала черницею у Переяславі. Довго Євпраксія не прожила. Вона померла 1109 р. й була похована на території Києво-Печерської Лаври. Її чоловік помер раніше, 1106 р., й був похований у соборі міста Шпаєр. Протистояння ж між Єпископами Риму та імператорами за інвеституру завершилося 1122 р. укладанням Вормського конкордату.
Данило Романович: навала зі сходу й контакти з Римом
Данило Романович був сином князя Романа Мстиславовича, який загинув 1205 р. Тож змалку Данило зазнав різноманітних поневірянь, допоки не виріс і почав довгу боротьбу за спадщину свого батька. До 1240 року він її завершив. Цього ж року татаро-монголи на чолі з ханом Батиєм взяли Київ і зруйнували його. У 1241 р. така ж доля чекала на Галич і Володимир. По цьому Батий вирушив далі на Захід і дійшов аж до берегів Адріатичного моря. Ця загроза страшенно налякала європейських монархів: татаро-монголів не можливо було зупинити.
У 1245 році Папа Римський Інокентій IV скликав І Ліонський собор. Він тривав з 26 червня по 17 липня. Питання татаро-монгольської загрози займала чільне на ньому місце. Зокрема, на соборі виступив архієпископ Петро, який розповів про стан Русі по Батиєвій навалі. Інокентій IV поставився з інтересом до сказаного і в скорому часі направив до Батия посольство на чолі з монахом Джовані ді Карпіне. Серед іншого, це посольство мало зібрати детальну інформацію про татаро-монголів і, що найважливіше, встановити контакти з монархами-християнами, які опинилися під зверхністю хана. Тож десь у цей час галицько-волинський князь Данило й опинився під особливою увагою Риму. Свідчить про це те, що 1246 р. папа Інокентій IV написав аж сім послань, у яких згадував проблеми Русі. Серед іншого, папа заохочував галицько-волинського князя до з’єднання Київської митрополії з Римом. Пропонував спільну боротьбу з Батиєм. Це знайшло свій відгук у Данила Романовича. Також тоді почалися розмови про коронацію. У 1247 році князь Данило надіслав до папи своє посольство, після чого папа вперше проголосив тезу, яка через декілька століть знайде своє втілення у Берестейській унії.
Читайте також:
Єпископи Рима та Україна. Святий папа Климент І
Єпископи Рима та Україна. Мощі св. Климента і початки християнства на Русі
Єпископи Рима та Україна. Християнство на Русі: князі, еліти та їхні важкі вибори
Папи і Україна. До Києва через Рим: князь Ізяслав і його політичні комбінації
фінансово.
Щиро дякуємо!
