23-25 лютого 2024 р. в Кам’янці-Подільському відбудуться реколекції для подружніх пар «Як відновити і зміцнити своє подружжя». Їх проведе голова Комісії у справах душпастирства родин Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Радослав Змітрович разом із сімейними консультантами.
З цієї нагоди ми вирішили розпитати про перебіг та особливості цього вікенду, тим більше що за декілька днів владика Радослав відзначатиме 11 річницю свого рукоположення на єпископа-помічника Кам’янець-Подільської дієцезії.
— Ваше Преосвященство, Ви зазвичай ведете курс підготовки до укладення шлюбу. Як виникла ідея провести реколекції вже для подружніх пар, тим більше — з такою темою?
— Приготування до Таїнств Церкви є дуже важливою справою; але ще важливішим є те, що відбувається після їх прийняття. Останнім часом Апостольська Столиця дуже сильно підкреслює необхідність формації та допомоги подружжям у перші роки після шлюбу. Дуже часто пари, які брали участь у вікендах для наречених, запитували нас про такі зустрічі вже для подружжів. Маємо добрий приклад із Мукачівської дієцезії, де для подружніх пар регулярно проводяться короткі реколекції, і вони викликають велику зацікавленість.
—Ви вперше проводите такі реколекції чи вже мали подібний досвід? Якщо так, то які були результати й відгуки?
— Я вже робив такі реколекції разом із групою, яка провадить Вікенди для наречених. Проводив такі зустрічі і в Польщі. Зазвичай учасники були дуже задоволені. Важко не бути задоволеним, коли є тепло, добра їжа; подружні пари перебувають разом, діє Божа благодать; подружжя можуть одне одного слухати, а також чути досвід інших. Деякі учасники роз’їжджалися дуже щасливими.
— Які теми подружнього життя будуть розглянуті на поблизьких уже реколекціях і яким приблизно буде перебіг цього вікенду?
— Теми, звісно, справа важлива; але найголовніше — це зустріч: як із Богом, так і взаємна зустріч між самими одруженими. Спочатку зустрітися з Богом через Слово, історію Авраама і Сари; далі у молитві й Таїнстві покаяння, і зрештою в Євхаристії. Зустріч для одружених відбувається особливим чином через розмову, діалог і спільно проведений час. Завжди дуже цінним є свідчення інших подружніх пар. Щодо тем, то це — конфлікти і їх розв’язання; виховання дітей; любов; залежності — дофамінова схема…
— Можливо, багато хто хоче про це запитати, але не всі наважуються: що може неодружений чоловік без досвіду сімейного життя сказати подружнім парам?
— Я виховувався у родині, маю досвід спілкування з багатьма сім’ями і подружжями. Також і Бог дає відвагу говорити на певні теми, наприклад — представляти теологію тіла, оскільки я бачив у житті багатьох подружніх пар, як вона здійснювалася. Коли сім’ї живуть згідно з природою, то їх супроводжує «природна благодать», а також — сакраментальна. А коли живуть «неекологічно», невідповідно до природи, то кривдять передусім самі себе, і сакраментальна благодать подружжя немовби «не має доступу» до них.
Ці реколекції проводжу не я сам, але ми робимо це в екіпі (групі), де є люди, що живуть у подружжі, мають дітей; і їхня присутність і свідчення — дуже цінні.
— На ці реколекції можуть приїхати лише пари? А чоловік або дружина без своєї «другої половини», якщо хочуть вирішити конфлікт і відновити свій шлюб, теж можуть взяти участь?
— Це добре запитання; поки що ми думаємо передусім про подружні пари.
— Однією з причин розлучення є інфантильний, можливо — наївний підхід до укладення шлюбу та до спільного життя. Як допомогти молоді дозрівати до шлюбу?
— Мені здається, що сьогодні молодим людям дуже важко бути зрілими і приготовленими до укладення Таїнства подружжя. Культура сучасного світу, в яку ми всі занурені, ослаблює або взагалі нищить згідне з реальністю розуміння, що таке людина, любов, подружжя, виховання, терпіння, праця, гроші, сексуальність… Антиекологія людської природи!
Зрозуміло, що як наслідок маємо наївний, не згідний з правдою спосіб мислення й життя. Як допомогти молоді?… Я певен, що ми повинні впевнено, переконливо проголошувати правду, інтегральною частиною якої є Добра Новина. Серце людини — свідомо чи несвідомо — очікує на цю правду і вміє розпізнати істинність почутого. Маємо також творити свою культуру, своє середовище життя й віри — так, щоб молодь мала перспективу будування свого життя відповідно до природи. Питання тільки, наскільки ми це робимо.
— На Вашу думку, кризи у сімейному житті неминучі — чи все ж таки їх можна якось уникнути?
— На мою думку, це неможливо. Я зустрічав подружжя, які стверджували, що у них немає жодних конфліктів, все ідеально, — а потім несподівано розходилися, причому дуже драматично. Найчастіше хтось один у такій парі зціплював зуби, примушував себе поступатися, нічого не казав про свої труднощі; але так можна робити лише до певного моменту.
На мій погляд, найважливішим у подружжі є щирість, щире спілкування, а також життя у Божій благодаті. Це життя означає не лише спільну молитву, але й переживання подружніх стосунків згідно з природою, тобто у щирості, пробаченні, в бутті одним тілом як особи, а не як речі, і в готовності приймати потомство. Можна ще додати спільне споживання їжі та спільний бюджет.
— Нині Україна переживає небувалу демографічну кризу, безпосередньо пов’язану з війною, — але не тільки з нею; і наш народ прямує до зникнення. На Вашу думку, чи це не один із наслідків невдалої сімейної політики української влади за часів незалежності, зокрема — узаконення абортів, пропаганди ідеологій, що руйнують шлюб, авторитет чоловіка й гідність жінки, експрес-розлучень?… І чи маєте Ви, владико, якийсь «рецепт» для розв’язання цієї проблеми?
— Це проблема не лише України. Тут дві головні причини. Перша — це безбожна культура, яку Україна прийняла у спадщину від СРСР; а тепер та сама безбожна культура, тільки в іншій «обгортці», приходить до нас із Заходу. Друга причина — це духовна хвороба, яку в собі носить кожна людина і яку ми пов’язуємо з первородним гріхом.
Українська влада намагалася навіть більше, ніж в інших країнах, захищатися від цієї антикультури, зокрема — фінансово підтримуючи родини з дітьми і противлячись запровадженню антисімейних законів, наприклад, не ратифікуючи Стамбульську конвенцію. Проте зараз пропагандисти безбожної культури використали ситуацію війни і примусили владу, щоб через медіа і закони запроваджувати неомарксистське мислення про людину та сім’ю. Ситуація воістину складна, подібно як і в інших країнах світу. Для нас це виклик.
Господь дає нам жити саме в такі часи, і все, що діється, — це історія спасіння. На мою думку, нам треба наслідувати приклад і досвід перших століть християнства, коли соціологічна ситуація була подібна до нашої.
Який рецепт мали тоді християни? Заохочую до пошуку відповіді на це питання.
Не мусимо боятися, оскільки смерть переможена, Ісус Христос воскрес! Кожна людина створена на образ і подобу Бога — така її природа. Людина може проголошувати все, що хоче; але неможливо втекти від своєї природи. Нерідко треба зазнати поразки, болю, страждання через неекологічний, не згідний з людською природою стиль життя, щоб почати правильно думати. Нещодавно я чув від священника, який свого часу служив у війську, згадку про слова його військового командира: що «кожні 50 років має бути війна, бо люди втрачають контакт із реальністю, перестають розуміти, що насправді важливе у житті». Маємо додати: або війна — або навернення. Це стосується як народів, так і подружнього життя. Або буде навернення, або якийсь час — страшна війна.
Знаємо, що тільки Христос дає змогу жити у повній згоді з природою, так, щоб «ані одна йота, ані одна риска» не були викреслені з людяності, з подружжя. Тому треба проголошувати і творити умови для життя у живому контакті з Господом. Наш вікенд — це малесенька частинка відповіді на виклики, які дає нам Бог. Це певною мірою можливість «скуштувати» цю чудову пропозицію для життя, якою є християнство. Ми сподіваємось на те, що подружжя розуміють: їм потрібно завжди мати спільноту, середовище, шлях віри, щоб жити гідно й виходити переможцями з усіх криз. Покликання християнських подружжів стає щораз більше радикальним об’явленням і свідченням Любові, яка стала Тілом. Іншими словами: любов — можлива!
фінансово.
Щиро дякуємо!
