Голда Меїр і папа Павло VI. 1973 рік
Фото: Picturing Golda Meir
Ватикан-Ізраїль
Стосунки Ізраїлю з Ватиканом проходили різними меандрами, від браку офіційних контактів до плідних робочих зустрічей. Незабаром після постання Держави Ізраїль 1948 р. державна влада сигналізувала свою зацікавленість установленням контактів з Апостольським Престолом. На папських аудієнціях приймали політиків високого рангу включно з прем’єром уряду Голдою Меїр чи главою дипломатії Аббою Ебаном. Однак довгі роки Ватикан не поспішав установлювати офіційні стосунки, що випливало не виключно з т. зв. realpolitik, але й із важкої не раз історії. 1964 року папа Павло VI провів в Ізраїлі 11 годин, але за весь час свого там перебування він жодного разу не вимовив слова «Ізраїль». Серед перешкод у встановленні стосунків були й політичні питання, такі як невизначені державні кордони, проблема палестинських біженців, статус Єрусалима або ж становище арабських християн.
Після Шестиденної війни 1967 р., внаслідок якої Ізраїль перейняв контроль над усім Єрусалимом і святими місцями християнства, Апостольська Столиця змінила своє ставлення до діалогу з Ізраїлем на більш прагматичне, аби підтримувати християн, які мешкають в Ізраїлі. Вочевидь Ватикан завжди виразно заявляв, що його становище не має жодного зв’язку з релігійним антиюдаїзмом.
Історичним і теологічним переламом в ізраїльсько-ватиканських стосунках стала ухвалена 1965 р. Католицькою Церквою декларація ІІ Ватиканського Собору про ставлення Церкви до нехристиянських релігій «Nostra Aetate». Цей документ діаметрально змінив католицький підхід і звільнив юдеїв від збірної провини за смерть Ісуса; звинувачення, яке було одним із головних приводів релігійного антисемітизму в усій історії.
Натомість стан дипломатичної стриманості завершився остаточно 30 грудня 1993 р., коли Ізраїль і Апостольський Престол підписали Основну угоду, на підставі якої виникли дипломатичні стосунки і відбувся обмін послами. Порозуміння стало історичною шляховою міткою не тільки в міждержавних стосунках, а й у відносинах між Католицькою Церквою і юдейським народом. Угода базована на чотирьох фундаментальних пунктах: установлення дипломатичних стосунків, готовність до боротьби з антисемітизмом, підтримка культурних та наукових змін і співпраця у підтримування християнських паломництв.
Вершиною нових ізраїльсько-ватиканських стосунків був візит Йоана Павла ІІ з нагоди Великого Ювілею 2000 року, із незабутнім образом папи, який молився під Стіною плачу, де в щілину муру, згідно з юдейською традицією, він вклав написану ним молитву. «Боже наших батьків, Ти вибрав Авраама і його потомство, аби об’явити своє ім’я народам. Ми глибоко засмучені вчинками тих, хто упродовж історії викликав страждання Твоїх дітей. Просячи Тебе про вибачення, ми прагнемо зобов’язатися до істинного братерства з народами Завіту», — проголошував текст цієї молитви.
Фото: 30 giorni
Від часу підписання Основної угоди ще ставалися різного рівня напруженості у взаємних стосунках, викликані вибухом Інтифади, другого палестинського повстання. Папа-поляк критикував спіраль насильства на Близькому Сході й терористичні атаки в Ізраїлі. Ця ситуація призвела до драматичного exodus місцевого населення. Напруження виникали також через такі події, як плановане будівництво великої мечеті обік базиліки Різдва у Назареті чи окупація групою озброєних палестинців базиліки Різдва у Віфлеємі 2003 р., а також побудова муру між Єрусалимом і теренами, що їх заселяють араби-християни.
Уже 20 років тривають переговори, базовані на ст. 10 Основної угоди. Згадана стаття стосується прав Католицької Церкви мати власність у Святій Землі, питання т. зв. «територіальної важливості» і податків. Ватикансько-ізраїльське економічне порозуміння має розрізняти католицькі інституції залежно від їхнього характеру. Наприклад, монастирі, які не провадять економічної діяльності, мають бути трактовані інакше, ніж Доми паломника чи освітні заклади. Перемовини стосуються також спірних питань, таких як справа можливого повернення Католицькій Церкві Вечірника (Горниці). Остання зустріч на цю тему відбулася в лютому ц. р. у Єрусалимі. Наступна зустріч за планом має відбутись у червні, і проведуть її у Ватикані.
Папа Франциск, прибуваючи до Ізраїлю, іде шляхом своїх двох попередників, Йоана Павла ІІ і Бенедикта XVI. Вони обидва посприяли процесові порозуміння, зближення, діалогу між юдеями, Ізраїлем і Католицькою Церквою. Франциск, зустрічаючись у жовтні минулого року з юдейською спільнотою Рима та керівництвом Союзу італійських євреїв, закликав: «Це щось саме в собі суперечливе, щоби християнин був антисемітом. Нехай антисемітизм буде усунений із серця і життя кожного чоловіка і кожної жінки!» Він додав, що спільна трагедія ІІ Світової війни парадоксальним чином навчила католиків і юдеїв крокувати разом.
Християни Святої Землі
Нині у Святій Землі живе близько 500 тис. християн. Хоч їхня кількість останніми роками залишається стабільною, то надалі знижується відсоткове співвідношення стосовно решти мешканців Палестинської автономії та Ізраїлю. В цьому є певний парадокс: 160 років тому, коли християни становили 10% усіх мешканців Палестини, про що говорить статистика французького консульства від 1848 р., їх налічувалося менше 21 тис. в усій Святій Землі, що означає зарівно Галілею, регіон Єрусалима і Віфлеєм. Тепер, коли сповідників Христа щоразу менше і вони становлять заледве 2% мешканців, то в усій Святій Землі разом із Палестинською автономією мешкає 180 тис. християн. До цього числа ще варто додати близько 200 тис. імігрантів-заробітчан і 55 тис. тих, які очікують на притулок. Отже, парадоксальним чином кількість християн збільшилася, попри те, що у відсотках їхня кількість весь сам зменшується. Наприклад: 60 років тому вони становили половину мешканців Віфлеєма. Тепер в усій околиці мешкає близько 30 тис. християн, а всіх мешканців налічується 200 тис. Це означає, що християни вже становлять тільки 15%. Як випливає з останніх статистичних даних, кількість ізраїльських християн досягає 161 тис. осіб, тоді як 2012 р. була тільки 158 тис. Влада Ізраїлю не приховує задоволення, що їхня країна є єдиною на Близькому Сході, де кількість місцевих християн збільшується.
Фото о.Іренея Погорєльцева ОР
До цієї демографічної картинки додається exodus арабських християн, головною причиною якого є насамперед економічна ситуація, що змушує людей, головно молодих, шукати праці за кордоном.
«Коли йдеться про арабськомовних християн, то їхня кількість статистично маліє», — зазначив о. Давид Нойгаус, який у Єрусалимі є вікарієм Латинського патріархату для єврейськомовних католиків. В Ізраїлі збільшується абсолютний приріст арабськомовного християнського населення, але не так швидко, як юдейського чи мусульманського, а отже, його відсоток зменшується. Однак католиків, які живуть в юдейському суспільстві, а отже, у середовищі, де розмовляють івритом, стає щоразу більше. «Отже, ми маємо нові покоління католиків єврейської мови, які не є ізраїльтянами, не мають юдейського походження, але розмовляють по-єврейському, бо народжуються і виростають у цьому суспільстві», — каже о. Нойгаус.
У Палестинській автономії серед 3,8 млн. мешканців безоглядно переважають мусульмани: 98%. Відсоток християн — близько 2 (100 тис.) У самому секторі Газа християни становлять мікроскопічну меншість, до того ж гнану: в «морі» з півтора мільйонів мусульман. Їх там налічується близько 1–1,5 тис. (0,1%).
Більше половини християн Святої Землі це вірні православних і східних Церков. Католики зосереджені в кількох Церквах: римській та східних обрядів — греко-католицького (мельхітського), маронітського (ліванці), сирійського, вірменського, халдейського, коптського, ефіопського. У Римській Католицькій Церкві, окрім переважаючого арабського середовища, є також національні спільноти, серед них єврейська, польська, румунська, філіппінська, нігерійська. Найбільш чисельною є мельхітська Церква (бл. 60 тис. вірних), далі латинська (понад 25 тис.) і маронітська (понад 5 тис. вірних). Інші спільноти налічують від кількох десятків до кількох сотень осіб. У Єрусалимі резидують троє Патріархів: греко-православний, вірменський і латинський.
Католицька Церква має у Святій Землі 115 парафій. Близько 120 орденів та інститутів богопосвяченого життя провадять там понад 320 монастирів і чернечих домів, у яких мешкає близько 1800 черниць і ченців.
Головними осередками богопосвяченого життя є Єрусалим, Назарет і Віфлеєм. РКЦ провадить близько 120 шкіл різного рівня, понад 40 домів опіки над дітьми, старими і хворими, і 12 лікарень, університет у Віфлеємі, духовну семінарію в Бейт Джала. Діє кільканадцять харитативних і гуманітарних організацій, а також понад 40 хостелів для паломників.
Більшість церковних освітніх, харитативних та медичних установ служать переважно мусульманському населенню, але це все одно не покращує становища християнської спільноти у мусульманському оточенні. Православні Святої Землі належать до Єрусалимського патріархату, патріарх і всі решта високих ієрархів то греки, натомість духовенство переважно складається з місцевих арабів. Також існують нечисленні спільноти монахів і вірних, які підлягають патріархатам Московському і Румунському. Як єпископства, там присутні Англіканська Церква і лютерани.
Як зазначає єпископ Шомалі, у стосунках християн із мусульманами у Святій Землі видно негативні тенденції: зростають ісламський фундаменталізм і агресивна ісламізація у країнах Близького Сходу. Замість пропагування духа толерантності та пошани для релігійної різнорідності маємо справу з обмеженням релігійної свободи. Почуття загрози для християн ви пливає не тільки з досвіду життя меншини і в реаліях постійного конфлікту, але також через тиск і навіть акти насильства з боку радикальних палестинських мусульман і проявів «м’якої» дискримінації у реаліях життя в юдейському середовищі. Місцеві християни зазнають цього в різних аспектах: мусульмани їх відкидають, бо вони християни, а єврейське середовище їх погано сприймає, бо вони араби.
На думку єпископа Шомалі, у міжрелігійному діалозі важливе те, щоб не нав’язувати іншій стороні свого бачення, а поважати те, що в тій релігії є доброго і святого.
«Нині перед християнами у Святій Землі стоять великі виклики», — підкреслює єпископ Вільям Шомалі з Латинського патріархату Єрусалима. «Важливо, аби вони могли почуватися в суспільстві переважно юдейському і мусульманському, що вони рівні з іншими у правах громадяни, щоб пишалися своєю вірою і давали іншим справжнє свідчення».
Кшиштоф Томасік, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
