Американський протестантський пастор із міста Медіни (штат Міннесота) Марк Гарпер розповів про помилку багатьох батьків-християн: тих, що впевнені, ніби переконування дітей бути віруючими гарантує, що діти не відступлять від віри.
Щороку багато дітей, чиї батьки — добрі вірні християни, вирішують «покинути» християнську віру.
Ми безконечну кількість разів чули з амвонів про те, що дітей треба вчити віри змалечку: «Наставляй малого на добру путь — навіть як постаріється, не зверне з неї» (Прип 22, 6).
Якщо ви — хороші батьки, які своїх дітей змалку навчають основ віри, то ваші діти не відступлять від віри, — кажуть нам.
Я проповідував так само, і ви, швидше за все, теж. Проблема в тому, що на ділі все виходить інакше. Коли діти вирішують відійти від віри, батьки схильні в усьому винуватити себе. «Що ми зробили не так?» Інші батьки починають винуватити Церкву, треті гніваються на Бога. Проблема ж ось у чому.
Ми вирвали цей вірш із контексту. Ми неправильно використали ці слова зі Святого Письма, вкладаючи в нього свій зміст, якого там і близько нема.
Приповідки 22, 6 — вірш про виховання. У цій частині Святого Письма нічого не говориться про особисте спасіння. Там тільки сказано, що ви можете домогтися від дітей послуху шляхом постійної дисципліни.
Звідси і проблема. Неможливо осягнути спасіння шляхом дотримання правил. Спасіння дається тільки по вірі. Якщо вас не можуть спасти ваші добрі справи, то ваше добре виховання також не може спасти ваших дітей.
Ви можете бути найкращими батьками на світі і приймати якнайправильніші рішення, завжди і всюди, але ви не можете вберегти своїх дітей від пекла. Це може тільки Христос.
А ми починаємо змішувати рядки про благовість і спасіння з рядками про виховання, і нам здається, ніби ці слова Писання говорять про одне й те ж саме.
Ви можете примусити дітей прибрати у кімнаті або виконати домашнє завдання, але ви неспроможні примусити їх мати спілкування з Христом. Це рішення кожна дитина повинна прийняти для себе сама, якщо він/вона насправді люблять Ісуса.
Будь ласка, зрозумійте мене правильно. Ви маєте великий вплив і владу над дітьми, і Бог хоче, щоб ви допомагали своїм дітям прийти до Христа так само старанно, як і вашим сусідам. Ви не можете примусити дітей любити Бога, але ваші дії можуть підштовхнути їх ближче до Нього; однак можуть і відштовхнути далі від Нього. Якщо ви — лицемір, тобто у спільноті поводитеся одним чином, а вдома ви інший, то діти просто не повірять вам, коли ви будете їм проповідувати Христа.
А ще діти йдуть із Церкви через законництво.
Чимало дітей виростають із думкою, що вони ніколи не досягнуть потрібного духовного рівня. Батьки таких дітей зазвичай не виявляють гнучкості у вихованні. Вони живуть за правилами «це добре, це погано». Сердяться з будь-якого приводу, ніби самі ніколи не грішать. Про благодать їхні діти нічого не знають.
Тож чи я можу щось зробити, аби привести своє дитя до Христа? Звісно, так.
Подивимося, що казав Бог ізраїльтянам про жертовного пасхального агнця у книзі Вихід, 12 розділ. Я беру цей розділ за приклад, тому що там нічого не говориться про поведінку дитини, а тільки про спасіння. «Промовте до всієї громади Ізраїльської так: Десятого дня цього місяця візьміть собі кожен для своєї сім’ї ягня (…) і держатимете його до чотирнадцятого дня цього місяця, і тоді нехай уся громада синів Ізраїля разом заріже його надвечір. І нехай візьмуть крові й помажуть нею одвірки і наддвірок у домах, де їстимуть його (…) Ви берегтимете цей наказ як віковічну установу для вас і для дітей ваших. А як увійдете в землю, що Господь дасть вам, як і обіцяв, то будете триматися цього обряду. Якби ж часом ваші діти вас спитали: Що це за обряд у вас? То ви відповісте: Це жертва пасхальна в честь Господа, що пройшов мимо хат синів Ізраїля в Єгипті, як побивав єгиптян, щадивши хати наші. І похилили голови люди й припали лицем до землі».
Зверніть увагу, що Бог звелів ізраїльтянам привести до себе ягня за чотири дні до Пасхи. Я думаю, це робилося для того, щоб уся сім’я, включно з дітьми, встигла прив’язатися до ягняти, полюбити його до заколення. Бог хотів, аби люди щось відчули, коли будуть приносити його в жертву. Щоб люди бодай трохи зрозуміли той біль, із яким Отець жертвує свого Сина.
Ситуація була явно не з приємних. Я впевнений, що діти плакали, коли ягнят убивали. А потім треба було взяти крові ягняти і помастити нею одвірки.
Діти Ізраїля не могли спасти своїх же дітей. Їм потрібна була сила Господа для цього. Могутні єгипетські воїни на ранок стали великим плачем, а ізраїльтяни були врятовані кров’ю агнця.
Ось шість уроків, які ми можемо винести з 12 розділу книги Вихід.
1. Бог не збирався жаліти своїх дітей, оберігаючи їх від сумних думок та емоцій. Навпаки, Він хотів, щоб вони переживали тягар утрати.
2. Аби діти зрозуміли благодать Бога, вони мали зрозуміти ціну, яку Ісус має заплатити за їхній гріх.
3. Господь хоче, щоб ми проповідували Слово, не приховуючи «тяжких» моментів. Треба говорити все, як воно було і є.
4. Виховання дітей і процес буття учнем — це різні сфери.
5. Коли Бог творить надприродне, діти довго живуть під цим враженням.
6. Як батьки, ми дуже залежимо від Святого Духа, щоби Він привів наших дітей до Христа.
Це тяжко, тому що хочеться все тримати під контролем.
Слава Богу, що не все залежить від нас.
За матеріалами: ГРЕХУ.net
фінансово.
Щиро дякуємо!
