Чи знаєте ви, що конфесіоналу — одному з найгеніальніших католицьких винаходів — понад 500 років?
Психологи в своїх офісах часто встановлюють крісло під кутом близько 90 градусів — аби пацієнт і терапевт могли, але не мусили дивитися одне одному в очі. У разі тяжких емоційних розмов зручніше не мати постійного зорового контакту. Але, звісно, потрібно мати таку можливість, а також — добре чути одне одного. Таке ж відкриття зробили анонімні винахідники конфесіоналу.
Про сповідальні (лат. confessionale, від confiteri — зізнаватися, сповідатися) вперше згадує синод в Севільї 1512 р. Поширилися ж конфесіонали після Тридентського Собору (1545-1563).
Як люди сповідалися раніше? Так звана усна сповідь народилася в V столітті в кельтській Церкві. Раніше вважалося, що людина після хрещення взагалі не повинна грішити, або дозволяли одну покуту. Оскільки сповідь мала бути приватною, а не публічною, сповідалися священику «на вухо» в обраному місці в церкві, наприклад, поруч з амвоном або біля вівтаря.
Щоразу, коли я дивлюся на якийсь конфесіонал — особливо стародавній і гарний — я дивуюся тому, скільки у цих меблях знання людської природи. І скільки теології! Священик тут максимально прихований: заходить усередину, зачиняє двері, а від пенітента його відділяють ґрати. Якщо він сидить спокійно і не вивішує назовні фіолетової стули, то іноді його навіть важко помітити. Коли я стаю навколішки до сповіді, то через решітку бачу тільки обриси його голови, а мене теж ледь видно. Служитель Таїнства знаходиться в тіні своєї ролі. Все це для того, аби на першому плані був Той, хто відпускає мені мої гріхи і вкотре переконує мене в тому, що Він мене любить. Важлива також поза «на колінах», до якої змушує сповідь. Схиливши коліна легше побачити свої помилки і шкодувати за них.
Якщо під час сповіді я червонію або у мене сльози на очах, то ніхто цього не помічає — навіть люди, які стоять за два метри від мене. Я відділений від оточення стінкою, що обмежує поширення голосу. Часом можна побачити справжні теслярські чудеса, наприклад, вигини або фантастичні різьблення. Нині радше відходять від прикрас, але протягом сотень років майстри змагалися, надаючи конфесіоналам витончених форм. Орнаменти використовували не тільки для краси. На сповідальнях розміщені страсні й покаянні мотиви, зображення покровителів доброї сповіді, повчальні написи. Святий Карл Борромео в настановах щодо будівництва сповідалень рекомендував, щоби перед пенітентом був образ розіп’ятого Ісуса.
Відомо, що звукоізоляція конфесіоналів буває різною, особливо, коли ви змушені перекрикувати орган або коли пенітент чи сповідник погано чує. Звідси походить ідея parlatoria — кімнати, призначеної для вільної розмови під час сповіді.
Таке рішення має своїх прихильників навіть серед людей, у яких відсутні проблеми зі слухом, мовою або стоянням навколішках. Якщо ви наддаєте перевагу сповіді в формі неспішної, дружньої розмови, то можете це зробити. Дедалі більше людей цінують таку сповідь і здатні проїхати пів‑міста, щоб зустрітися з постійним сповідником. Однак варто відзначити, що сповідь у конфесіоналі, який стоїть у церкві, простіша і більш доступна. Набагато легше встати навколішки біля ґрат, аніж домовитися зі священиком, піти з ним до окремої кімнати і так далі.
Найбільш практичними є сповідальні‑дупла, з дверима, які зачиняються. Однак такі меблі повинні мати хорошу вентиляцію. Проблемним також може бути розмір цього гіганта, який може перевантажити інтер’єр церкви.
Проблеми з гучністю найчастіше постають, коли хтось сповідається під час Меси. Існує одне вирішення цього питання: потрібно приступати до таїнства в інший час. Це швидше звернення до священиків — щоби вони були в сповідальні принаймні за півгодини до Меси і не тільки щонеділі. Я була в різних церквах і бачу, що сповідникам в конфесіоналі ніколи не буває нудно.
фінансово.
Щиро дякуємо!
