Це очищення буде пов’язане з болем. То буде не фізичний біль, хоча зазвичай у катехизах охоче посилаються на такі художні, промовисті для уяви образи.
Чистилище не є «гіршим небом»
Чи потрібно боятись чистилища? Ні. Просто було би дивним, якби перспектива очищення викликала в нас якийсь особливий ентузіазм. Однак вельми поширеним на сьогодні є таке мислення, що небо — це для якихось супергероїв, а ми самі, то добре якщо до чистилища дістанемося, «в останній момент».
Але ж нашою метою є якраз небо, тобто повне з’єднання з Богом та іншими спасенними, у щасливій вічності. До цього ми прагнемо, це для нас важливе. Отож чистилище це не якесь «гірше небо», а необов’язкові «сіни», в яких — якщо буде потрібно — ми будемо очищені, щоб увійти далі.
Просто очищення не буде приємним процесом. Перекладаючи це мовою жорстоко прозаїчного прикладу, можна би сказати, що наша мета — здорові зуби, а не те, щоб опинитися у дантиста. Вочевидь, не раз візит до стоматолога є доконечним засобом і етапом у прагненні мати здорові зуби, але загалом то набагато краще було би пильнувати свої щелепи так, щоб уникнути цього — скажемо делікатно, з поваги до стоматологів — невеликого задоволення від їхніх послуг.
Гарантія спасіння і особливий біль
Вочевидь опинитися в чистилищі це свої «плюси». Власне кажучи, лише один, зате дуже важливий. А саме, той, що, потрапляючи до чистилища, ми вже можемо бути певні у своєму спасінні. Тільки й того, що маємо бути очищені від усього того, що робить для нас неможливим повне єднання з Богом у вічній радості неба, тобто від гріхів та їхніх наслідків.
Це очищення буде пов’язане з болем. Не буде то біль фізичний хоча зазвичай у катехизах охоче наводять такі мистецькі, промовисті для уяви образи. Оскільки ми надалі чекаємо на воскресіння тіл померлих, яке відбудеться разом із Другим пришестям Господа наприкінці часів, то з цього логічно випливає, що в чистилищі ми поки що не будемо тілесними.
Отож біль, якого — нехай би ні! — нам доведеться зазнати, матиме вимір духовний, емоційний та інтелектуальний. Він дойматиме тим більше, що, вільні від земних обмежень, ми постанемо віч-на-віч із повною правдою про зло, якого допустилися, і про його наслідки; про те, хто ми і які ми є; про страждання, якого завдали іншим, і наслідки цього, які вони мусять нести через наші вчинки; а також — і це зовсім не найменш важливе, але якраз, може, найважливіше — про те, якою невдячністю, підлістю і кривдою кожен наш гріх був щодо Того, Хто перший нас полюбив.
Ми більше не зможемо втікати від цієї правди, не зможемо нічим від неї знеболитися. Це болітиме.
Чистилище це не кара
Однак же страждання, пов’язане з цим очищенням — і, певно, це варто сильно підкреслити, — не буде карою. Навіть Катехизм чітко зазначає, що воно принципово відрізнятиметься від кар і страждань тих, хто засуджений у пеклі (див. ККЦ 1031). Це буде не біль, який приходить зовні, як кара, але той, що немовби зроджується всередині нас.
Може, варто сягнути по приклад, яким я охоче послуговувався на етапі катехизи в початковій школі. Що діється з нашими очима, коли ми задовго перебуваємо в темряві чи хоч би в напівмороці, а хтось раптом запалить яскраве світло? Ми тоді відчуваємо раптовий біль і заплющуємося. Ми в ту мить просто неспроможні дивитися на світло. Інколи нам потрібні довгі хвилини, щоб очі до нього призвичаїлися.
Однак то не саме світло завдає нам болю. Біль є в нас. Його причина — в нас, у нашому звиканні до темряви.
Як довго це триватиме?
Колись у наданні часткових відпустів досить точно визначали час, наскільки мала бути скорочена чистилищна покута того, хто отримує відпуст, або померлого, для якого цей відпуст жертвують: рік, сто днів (або до першої суботи після смерті, як у випадку обітниць для шанувальників Скапулярію. — Прим. пер.). Церква не просто так відійшла від цієї практики.
Можемо сміливо припустити, що час у чистилищі минає і вимірюється інакше, ніж на землі. Його мірою — більше за століття, роки, дні й години — є, певно, сама любов. Бо саме про неї ідеться в чистилищі. Про браки і нездужання любові, які потребують остаточного зцілення.
Це можна би виразити так, що час у чистилищі біжить для певної душі тим швидше, що більше в ній любові. Тому ті, хто в чистилищі, так сильно потребують нашої любові, молитви за них, жертвуваних за них Мес і Причасть, постів, милостині, учинків милосердя, сповнених у їхньому намірі (пор. ККЦ 1032).
Для померлих «час заслуг» добіг кінця разом із хвилиною смерті. Очищення, яке відбувається в чистилищі, для душі, яка там перебуває, має пасивний характер. Душа більше не може розраховувати на свої зусилля і старання. Тим, що її очищує, є досвід Божої любові та любові тих, хто ще на землі і про неї пам’ятає.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
