У своїй промові до португальської влади Франциск знову звертається до Євросоюзу, просячи розвивати дипломатію, яка згасить конфлікти, починаючи з українського, — пише програмний директор ватиканських медій Андреа Торньєллі.
Якщо війна, яка вибухнула в серці християнської Європи з початком російської агресії проти України, загрожує призвичаїтися до неї, то є хтось, хто — поєднуючи пророцтва і реалізм — не втомлюється волати про мир, закликаючи нації та народи, зокрема європейські, до їхніх обов’язків.
Уже на початку свого візиту в Португалію, куди Папа прибув на День молоді, він говорить про роль Старого світу, сподіваючись, що він не забуде про свою сутність і виявиться спроможним запропонувати творчі стежки миру та дипломатичних розв’язань замість погодження на ідею про неминучість війни та гонки озброєнь.
Наступник Петра зауважив, що «глобальна несправедливість, війни, кліматичні та міграційні кризи відбуваються швидше, ніж здатність — а часто й воля — спільно противитися цим викликам». Однак він додав, що «Лісабон може запропонувати зміну темпів», беручи до уваги, що саме тут у 2007 р. підписано Угоду, що реформувала Євросоюз і в якій стверджується, що ЄС «у зовнішніх стосунках (…) сприяє мирові, безпеці, сталому розвиткові Землі, [сприяє] солідарності та взаємній повазі між народами, вільній та чесній торгівлі, викоріненню бідності, а також захистові прав людини».
Франциск сказав, що «світ потребує Європи — справжньої Європи: потребує її ролі будівничого мостів та будівничого миру у своїй східній частині, в Середземноморському басейні, в Африці та на Близькому Сході». Тільки так Європа буде спроможна внести на міжнародну арену «свою особливу неповторність», яка в нинішній історичній ситуації зазнає труднощів в існуванні. Є потреба випрацювати «дипломатію миру, яка гасить конфлікти і пом’якшує напруженості, здатну помічати найслабкіші ознаки ослаблення і читати поміж найкривішими рядками». Якщо поглянути на нинішню дійсність без ідеологічних шор, то мусимо визнати, що цього не відбувається.
Ось чому Папа скеровує запитання до Європи: «Куди ж ти пливеш, якщо не пропонуєш світові шляхів миру, креативних способів покласти край війні в Україні та численним конфліктам, що кривавлять світ? І ще раз, розширюючи горизонти: яким курсом ти прямуєш, Заходе? Твоєї технології, що визначила прогрес і глобалізувала світ, самої по собі замало, а тим більше замало навіть якнайбільш вишуканої зброї, яка не становить інвестицій у майбутнє, а тільки збіднює справжній людський капітал: освіту, здоров’я, добробут. Викликає занепокоєння, коли читаємо, що у так багатьох місцях гроші невпинно інвестують у зброю, а не в майбутнє дітей».
Що ще має статися, щоб Європа очуняла і повернула собі свою роль? За даними офісу Генерального прокурора України, на день 22 лютого 2023 р. вторгнення забрало життя 9 655 цивільних людей, в тому числі 461 дитину; поранила 12 829 цивільних, із них 926 дітей; призвела до 68 000 інших смертей та понад 68 000 воєнних злочинів, зокрема 2 600 — скоєних щодо дітей. Верховний комісар ООН з питань біженців (UNHCR) має підрахунки, що до кінця лютого 2023 р. в Європі переселено 1,8 мільйона чоловік. Великі території України знищено, сплюндровано або заміновано. Ця трагедія повинна закінчитися: насамперед перемир’ям, а потім — справедливим миром.
Однак Франциск не перестає дивитися в майбутнє з надією: «Я мрію про Європу, серце Заходу, яка використає свою винахідливість для згашення вогнищ війни і розпалення світла надії; про Європу, яка би мала заново відкрити свою юнацьку душу, думаючи про прекрасність того, що спільне, і виходячи поза разові потреби; про Європу, яка би об’єднувала нації і народи, не вдаючись до ідеологічних теорій та колонізацій».
Потрібно це почути, поки не стало надто пізно.