Мої діти стогнуть при слові «розарій». Чому я все одно з ними молюся?
Я кажу своїм дітям «Добре, що мама з татом змушували мене молитися Розарій навіть тоді, коли мені не хотілося. Я дякую їм за це щодня. І знаю, що колись ви теж мені дякуватимете». «Добре, діти; молимося розарій», — звертаюся я до дітей, що сидять на задньому сидінні, коли ми вирушаємо у дальню поїздку. Кожна подорож машиною, довша за 20 хвилин, як на мене, — це ідеальна нагода для спільної молитви. Мої діти ниють і стогнуть. Я воліла би слухати музику, аудіокнижку або просто дивитися у вікно. Я розумію, що вони відчувають, бо в дитинстві почувалася так само. «Я знаю, що ви не хочете зі...