Сьогодні ввечері віряни Римо-Католицької Церкви підуть до своїх храмів на святкування Пасхальної Вігілії.
Про знаки, символи й різні традиції свята Господнього Воскресіння розповідає отець Віталій Слободян СР, доктор пасторального богослов’я, літургіст.
Що означає слово «вігілія»?
Це слово — vigilia,vigilare — означає очікувати, пильнувати чувати; vigilio — переддень. У нашій традиції ми маємо такі вігілії на свята. Великодня ніч, Пасхальне чування, завжди було і є в Церкві найбільшою, найважливішою вігілією. Але були також інші. З тих, що дійшли до наших днів, — це вігілія Господнього Різдва, вігілія Зіслання Святого Духа. Також були вігілії різних Господніх урочистостей, Марійних урочистостей, вігілії урочистостей апостолів. Колись із цими навечір’ями були пов’язані пости, спеціальні молитви, спеціальні вігілійні богослужіння. Сьогодні цього немає.
Великодня ніч залишилась як кульмінація і центр усього Пасхального Тридення, а також усього літургійного богослужбового року.
Чи Великоднє чування має тривати всю ніч?
Це було б ідеально. Яка логіка вігілійного богослужіння? — воно починається в темну пору доби й має тривати до світанку наступного дня. Історично так склалося, що часто богослужбові тексти були досить розбудовані. Пасхальна вігілія зберегла давню кількість читань: сім — зі Старого Завіту, два — з Нового; плюс обряди Хрещення. Але ми знаємо, що сучасна людина не така витривала і охоча до чекання, ще й часом за нинішніх обмежень… Тому назва «вігілія» збереглася, але богослужіння стало значно коротшим і закінчується набагато раніше, ніж на світанку. У будь-якому разі, сенс не в часі тривання цього богослужіння, а в його суті: у тому, що ми чекаємо на щось велике. Важливо, щоб вігілійне богослужіння розпочалося в темну пору доби — так кажуть літургійні приписи — й закінчилося до того, як розвидниться.
Чи святкування Великодня схоже на єврейську Пасху?
Християнська Пасха перевершує єврейську. Вона є продовженням єврейської Пасхи, новою інтерпретацією, новим усвідомленням єврейської Пасхи. Бо євреї згадують історично, що Господь вивів їх із рабства до Обіцяної землі й дає їм свою землю, — але в цьому світі. Ми ж говоримо про духовний вимір Пасхи: що Христос виводить нас із рабства гріха та смерті до вічного життя у Вітчизні, втраченій через гріх, до життя в Небі, до райського життя. Не знаю, чи це взагалі можна порівнювати.
Єврейська Пасха — це образ, символ християнської Пасхи. Тому не випадково всі пасхальні християнські події — страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа — накладаються на єврейську Пасху: щоб показати, що істинною Пасхою, істинним визволенням є Христос.
Християнство є продовженням юдейської традиції. Але юдейське у християнстві значно виходить поза межі юдаїзму. Пасха стає надією і спасінням для всього людства, а не лише для одного ізраїльського народу. Ізраїльська Пасха — це прообраз і приготування до християнської Пасхи, яка є чимсь незмірно більшим, ніж єврейське розуміння Пасхи.
Чи потрібно запозичувати якісь єврейські традиції Пасхи до нашого святкування?
Ми маємо свої традиції, сформовані протягом століть. Не знаю, чи нам потрібно щось брати від євреїв. Ще питання — від яких євреїв? Бо рабиністичний юдаїзм за часом трохи пізніший за християнство.
Християнство є продовженням юдаїзму часів Ісуса Христа. Храмовий юдаїзм, який був до Христа, у часи Христа й коротко після Христа, — його немає. Немає храмового культу, немає жертвоприношення, немає того Єрусалима. Натомість є рабиністичний юдаїзм. Що ми з нього маємо брати?
Є старозавітна традиція, з якої ми черпаємо; але в християнстві вона видозмінилася, бо ми маємо інше розуміння того, що таке Пасха. Для нас старозавітні образи, фігури стають зрозумілими і читабельними тільки в Ісусі Христі. У Ньому вони набирають повноти свого значення, стають повнотою спасіння.
Пасхальна вігілія починається з Літургії світла. Що вона означає?
Літургія Пасхальної ночі складається з чотирьох елементів. Один із них — це відправа Літургії світла. У старій Римській традиції, коли християнство тільки формувалося, цього звичаю не було. Він з’явився, коли християнство дійшло до Північної Галлії, а потім — до Ірландії (VI-VII ст.). Там були ще деякі весняні звичаї, зокрема, традиція весняних вогнищ. Із часом цей звичай увійшов до галльської літургії, а потім — до Римської. Освяченню вогню — нового вогню, нового світла — надали християнського значення, у тому розумінні, що Христос є тим світлом. Так з’явилася великодня свічка — пасхал — як символ воскреслого Ісуса Христа. З часом сформувалося прикрашання цієї свічки хрестом, літерами, датами, цвяхами тощо.
Самого ж освячення вогню, вогнища, в Римській літургії не було. Розуміння світла й винесення світла походить із Єрусалимської літургії, коли світло виносять із Господнього Гробу — світло Воскресіння, світло Пасхи, світло нового життя.
Сама символіка світла у християнстві дуже важлива. Вігілія — це чекання на день; Христос є Світлом світу, яке розсіює темряву, тощо. У християнстві світло стає знаком того, що Боже, що нищить темряву, нищить гріх. Тому світло стає також знаком Воскреслого Христа. А літургія світла, запалення свічок, щоб розпорошити темряву, знана від найдавніших християнських часів. Свічка згоряє, дає тепло і світло. Вночі споглядання світла особливо важливе: що ближче до світла — то краще, виразніше ми бачимо предмети, кольори. Що ближче ми до Господа, то краще пізнаємо правду.
Ці два звичаї — світла й освячення вогню — у Римській літургії зустрілися і сформувалися так, що спочатку йде освячення вогню; потім від нього запалюють світло, пасхальний вогонь Воскреслого Христа — пасхал; потім від пасхалу вірні запалюють свічки. Якщо богослужіння відправляється в темряві ночі, то храм наповнюється світлом, і в цьому пасхальному світлі, світлі Христа, світлі Божого Слова ми слухаємо читання і чекаємо на сповнення надії Воскресіння і Життя, яким є Ісус Христос.
Що означає пасхальний гімн «Exultet», який співають на закінчення Літургії світла?
Це також старий звичай, приблизно VIII ст. Але до того часу він формувався в різних богослужбових традиціях, були різні версії цього гімну. Перша його назва — «Пасхальне славослів’я». Це молитва, яка перегукується з єврейськими молитвами «бераха», подяки. Це великий гімн подяки за світло Великодньої свічки; за те, що Бог дає нам це пасхальне світло в Ісусі Христі. А його назва походить від першого слова латиною — «Exultet». Українською мовою в Месалі цей гімн називається «Великоднім посланням».
Це один із багатьох гімнів, що розвивалися в Церкві. Він сформований близько 700 року. Його автором вважали Амвросія Медіоланського — хоча, згідно з дослідженнями науковців, цілковитої впевненості в його авторстві немає. Остаточно цей гімн став загальноцерковним у ХІІ-ХІІІ ст.
Гімн «Exultet» не обов’язково має співати священник. З літургійного погляду — це спів диякона. Якщо є диякон, то він має його виконувати. Якщо диякона немає, то співає священник. Але якщо священник не має достатнього музичного таланту, то цей гімн може виконати будь-хто з мирян, хто гарно співає.
Чому в літургії Пасхальної вігілії так багато читань?
У різних місцях були різні звичаї. Це вже друга частина літургії Пасхальної ночі — Літургія Слова. Структура читань теж дуже цікава, бо це — чування, яке має увійти в ніч Воскресіння. Що будує наше християнське життя, нашу віру? — Слово. Віра народжується зі слухання Слова. Тому невід’ємним, центральним пунктом літургії є читання Божого Слова. У Пасхальну ніч лунали всі ті читання, які вважалися спомином найважливіших подій Історії спасіння. Це і створення людини, і гріхопадіння, — щоби потім показати, чим є Пасха: поверненням до первинного стану, втраченого через гріх. Потім — читання про вихід із Єгипту, що перегукується з переходом через Червоне море у ніч єврейської Пасхи, яка є знаком свободи, а також знаком переходу від смерті до життя у Великодню ніч. Старозавітна Пасха є прообразом нашої Пасхи. Потім згадуються різні пророцтва про спасіння, що має настати і яке має принести Месія — Помазаник. Тому цих читань багато: сім зі Старого Завіту і два — з Нового.
У літургії людина прославляє Бога за ці події Спасіння — це невід’ємна частина богослужіння. І природною відповіддю є псалом. Тому після кожного читання ми співаємо разом псалом прослави, подяки Господу за ті події, які ми в Ісусі Христі можемо розшифрувати, зрозуміти їхню глибину, їхню справжню суть. До цього додається молитва священника — колекта, — яка виражає молитву Церкви. Це наша молитва, тому важливо її почути і зробити молитвою свого серця.
Ці богослужбові молитви такі важливі, бо вони є досвідом спільноти Церкви — не тільки тієї, що зібралася сьогодні, а й Церкви впродовж поколінь. Цими молитвами молилися християни впродовж кільканадцяти сотень років. І вона далі залишається актуальною. Потім знову слухаємо Боже Слово.
Після семи старозавітних читань настає спів «Слава во вишніх Богу». Це новозавітний гімн. Він подекуди символізує початок Нового Завіту. Образно символізує народження Ісуса Христа, Його втілення, Його пришестя у цей світ. Тобто він лунає між Старим і Новим Завітом. У Римському Месалі вказано, що до цього моменту люди стоять зі свічками, а на «Слава во вишніх Богу» освітлюється храм. У нашій традиції збереглося, що запалюються свічки на вівтарі, бо в Новому Завіті стає актуальним християнський вівтар. Освітлюється храм, приходить світло, яке приносить Христос.
Потім ідуть читання з Нового Завіту: з Послань апостола Павла і перше Євангеліє Воскресіння — про те, що гріб знайшли порожнім. Це друга частина — Літургія Слова, яка має привести нас до віри в те, що Ісус є сповненням обітниць пророків, сповненням Божих обітниць, даних людям у Старому Завіті й довершених у Новому Завіті.
Чому саме у Пасхальну вігілію є Літургія Хрещення?
Це дуже старий християнський звичай, десь III-IV ст. Коли християнство починало формуватися, то уділяли хрещення тільки на підставі віри. Потім різні переслідування сформували в Церкві переконання, що до хрещення потрібно приготуватися. Людина, яка приступає до хрещення, має бути випробувана. Тих, які повірили, приймали до стану катехуменів — тих «оглашенних», які готуються до хрещення. Це приготування тривало близько трьох років. Людина за цей час мала навчитися жити по-християнськи. Фактично цей стан катехуменів сформував Пасхальне Тридення і Великий Піст. Бо потім так прийнялося в Церкві, що ця ніч пасхального переходу від смерті до життя, згадування переходу через води Червоного моря відображала те, чим є хрещення. Перехід через Червоне море був символом хрещення: треба перейти через води хрещення, щоб увійти у Боже спасіння, в ту Обіцяну землю, у свободу Божих дітей; вийти з рабства.
У Церкві сформувалася традиція, що «оглашенним» — катехуменам, які відповідно приготувалися до хрещення, — у Пасхальну ніч уділяли це таїнство. З’явився також інститут хресних, які приводили їх і немовби засвідчували, що ця людина вже живе похристиянськи, вже утвердилась у вірі. І спочатку хрестили тільки в Пасхальну ніч. Потім ще стали уділяти хрещення на Богоявлення. Коли з’явилося хрещення дітей, то хрестили якнайшвидше після народження.
Це сформувало Пасхальну ніч, коли катехумени слухали Слово, читання пророцтв. Потім їх запитували про віру, проводили через води хрещення, й тоді вони вже могли стати учасниками Причастя. Трирічне приготування катехуменів до хрещення дало нам Пасхальне Тридення; потім це приготування було 40денним, що дало нам Великий Піст. Коли стали хрестити дітей, бо всі були християнами, Церква залишила нам ці 40 днів посту, щоб ми могли наново прийти до Пасхальної ночі як до джерела хрещення.
Із цим пов’язана традиція уділяти хрещення у Пасхальну ніч, яка збереглася до сьогодні. Якщо в цю ніч немає хрещення, то відбувається відновлення обітів хрещення і благословення хрестильної води, або хоч би благословення води для окроплення вірних.
Як краще: хрестити дітей відразу після народження чи чекати до Пасхальної вігілії?
Сьогодні немає якогось одного припису. Пасхальна вігія є промовистою; тому, якщо є можливість, то можна й почекати до Великоднього періоду тиждень-два-три. Немає якоїсь душпастирської рекомендації. Важливо, щоб батьки і хресні усвідомлювали, що вони мають виховувати цю дитину у християнській вірі. Але також, якщо ми маємо бути християнами, виховувати дитину похристиянськи, то варто старатися, щоб вона якнайшвидше була приєднана до таємниці Христа, до Божої благодаті й жила у Божій благодаті.
Що означає резурекційна процесія і коли вона має бути?
Логіка Пасхальної ночі така: є нічне чування — і з першим проявом денної зорі, тільки починає пробиватися світло на сході, має вийти резурекційна процесія й піти назустріч воскреслому Христу, чи за воскреслим Христом. Бо «резурекція» (resurrectio) — це «воскресіння». І суть цієї процесії — показати радість Пасхи, проголосити світові, що Христос воскрес.
Ми чекали, чували всю ніч, дійшли до цього світанку — бо схід і ранок у християнстві теж мають велике значення й дуже глибоку символіку. Християни молилися на схід. У старих християнських звичаях, коли ще не було неділі, а багато християн були рабами, — такі чування з суботи на неділю були щотижня. Весь наступний тиждень раби мали працювати. Тільки за Константина Великого з’явилася заборона працювати в неділю, щоби християни-раби могли брати участь у Службі Божій. Звідси й корінь вігілій як продовження давньохристиянського чування.
Тому, за логікою Пасхальної вігілії, вона мала би починатися в таку пору доби, коли вже темно, тривати всю ніч і з першою зорею закінчитися резурекційною процесією. На практиці це виглядає порізному. У моєму розумінні, резурекційна процесія мала би відбутися після Пасхальної вігілії, навіть якщо та закінчиться вночі, у темну пору доби. Часом цю процесію відправляють уже на світанку в неділю. Це повелося з тих пір, коли були обмеження для Католицької Церкви. За царських часів Римо-Католицька Церква в російській імперії мала заборону на нічні служіння. Тому богослужіння Пасхальної неділі відправлялися ще в суботу зранку: служили всю пасхальну вігілію, а резурекцію залишали на недільний ранок, бо вночі не можна було робити чування. Звідти маємо розділення: Пасхальна вігілія — в суботу, а резурекція — на світанку в неділю. І після процесії була ще одна Меса.
Отже, за логікою, Пасхальна вігілія мала би закінчуватися резурекційною процесією; але маємо досвід життя і вікову практику — вже традицію, — що резурекційна процесія відбувається на світанку. Це нічому не суперечить, тим більше що наш Месал передбачає ранкову резурекційну процесію.
Чи обов’язково бути і на Пасхальній вігілії, і на резурекції?
Тут треба відділити: резурекція — це тільки процесія. Вона, по суті, не є обов’язковою. З погляду канонправа, ми повинні брати участь у Месі — в урочистість або попереднього дня увечері. Тобто обов’язком є участь або в одній Месі, або в другій. Якщо хтось був на вігілії, а в резурекційній процесії участі не брав, то обов’язок участі у святій Месі виконав.
Логіка свята така: ми зібралися, всю ніч чували, втомилися за ніч; вийшли — проголосили світові Воскресіння; потім поблагословили пасхальну їжу й сідаємо до великоднього столу. У нашому випадку — спочатку йдемо додому, немає колишньої християнської агапи біля храму чи в храмі; і споживаємо пасхальну трапезу. Тобто після ночі молитви маємо благословення, після 40 днів посту маємо благословення святкової трапези — участі у столі з Воскреслим Христом. Так каже логіка; але з практичного погляду, інколи краще це розділити: окремо — вігілія, окремо — резурекційна процесія, а потім ще після неї — Меса.
Як пережити Пасхальну вігілію добре і глибоко?
Часто за нічну Службу люди вже втомилися й дочекатися не можуть, поки священник поблагословить їжу, щоб піти додому. Але чи справді ми аж такі голодні? Можна поїсти увечері перед Пасхальною вігілією. Хоча якщо хтось 40 днів постив, то й ще одну ніч витримає. Тут важливо, на чому ми зосереджуємося.
Але є фактор, який дуже відволікає. Для мене Пасхальна вігілія — одне з найурочистіших богослужінь, яке я дуже люблю з літургійного погляду; а також одне з найважчих із погляду практично-естетичного. Бо у храмі все пахне їжею! Тоді можна більше ладану вжити.
Що таке Великодня октава і чи потрібно в цей період бути на Месі щодня?
Обов’язку бути щодня на Божій Службі під час усієї Великодньої октави — немає. Але це знову питання про любов: чи ми хочемо, чи ми любимо. Великодня октава цікава тим, що торжество Пасхи немовби зливається в один день; ми маємо її прожити як один день Воскресіння. Тобто Воскресіння — це таке велике свято, що «переливається» ще у сім днів, до наступної неділі.
Це також дуже старий християнський звичай — і дуже промовистий, бо октава, тобто восьмидення, є знаком есхатологічних часів. Ми живемо в циклі семи днів, а тут маємо «восьмий». А восьмий день, як ми знаємо, буде днем кінця, входження у ту вічну Пасху, у віковічне Боже.
У євреїв теж сьомим днем була субота, а Христос воскресає у неділю — восьмого дня. І цей восьмий день стає першим днем нового життя.
Тобто як такого — юридичного обов’язку участі в усі дні Октави у святій Месі немає; але є заохочення. Колись катехумени, які прийняли хрещення у Пасхальну ніч, після хрещення були помазувані єлеєм, отримували світло і білий одяг. Потім вони ходили у цьому білому одязі й старалися принаймні ці вісім днів щодня приймати Причастя.
Ми також охрещені й увійшли в Божу любов; тому якщо маємо змогу, то приймаймо щодня Причастя і святкуймо Пасху — входімо у життя з Воскреслим Господом, зустрічаймося з Ним, радіймо кожний день.
Що покласти у великодній кошик?
Згідно зі звичаєм у традиції Римо-Католицької Церкви, є благословення хліба, яєць і м’ясних страв. Тому це може бути паска — святковий хліб; яйце як знак нового життя; і м’ясо на спомин того пасхального агнця, якого споживали євреї і якого споживав Христос зі своїми учнями на Останній вечері. Є також формула благословення солі, як того, що зберігає, дає справжній смак і нагадує нам, що Христос сказав: «Ви — сіль світу». Ми маємо надавати смаку світові.
Така символіка. А для нас — це подяка за їжу; подяка, що кожен день маємо що їсти й Бог щодня дає нам хліба і до хліба. Благословення їжі раз на рік, на Великдень, символізує те, що справжньою поживою є Ісус Христос, якого ми прийняли у Причасті. Але це продовження святкування пасхальної радості виражається потім у спільноті столу: ми сідаємо до столу й ділимося їжею з тими, кого любимо, хто для нас важливий.
У Східній Церкві освячують також набіл — молочні продукти. Натомість пасхальне благословення Римської Церкви не передбачає благословення алкогольних напоїв. Церква не проти алкоголю;вона — за культуру пиття, за вживання в розумних кількостях і в розумну пору. Можна і вдома дякувати Богові, що дає нам «вино, яке звеселяє серце». Зрештою, маємо, наприклад, звичай освячувати вино на св. Йоана. Але у Пасхальному благословенні не передбачено у кошику вино чи інший алкоголь.
Що означають так символи Великодня, як ягня і кролик?
Ягня є спомином пасхального агнця. Є звичай випікати такого агнця на Великдень. Зайці — це німецький звичай, пов’язаний з легендою про зайця, який ніс яйця. Це не християнський символ. Він став пасхальним символом на Заході, запозиченим із язичництва. До нас часом також прокрадаються такі звичаї з інших країн, і вони не завжди є суто християнськими.
фінансово.
Щиро дякуємо!
