Західний світ проворонив найбільшу трагедію ХХІ століття: винищення християн на Близькому Сході. Незабаром по них можуть залишитися тільки випалені храми, порожні будинки та дві тисячі років історії.
Тут уже не йдеться про окремі інциденти дискримінації ані навіть про більш організовані та регулярні переслідування в окремих країнах. Християнству на Близькому Сході, тобто в його власній колисці, загрожує повне стертя з суспільно-релігійної мапи цього регіону світу.
В той час як на Заході робила кар’єру боротьба з міфічним глобальним потеплінням і надуманою гомофобією, коли екотерористи припинали себе до дерев на захист унікальних видів комах перед будованими автострадами, а капризні зірки шоу-бізнесу та політично грамотні естети плакали над кічуватими арт-скандалістками, — у цей самий час у багатьох мусульманських країнах жахливо маліла кількість християн. Не тому, що знижувався рівень народжуваності, а через надмірно високу смертність — внаслідок замахів, підпалів, масових убивств; а насамперед через справжнісінький Exodus, Вихід небаченого досі рівня. Однак ікорно-статусні захисники прав людини донині не хочуть назвати ці трагедії на ім’я: сучасний голокост християн є одним із найбільших погромів в історії людства.
Земля Ісуса — без християн
Ще в другій половині ХХ століття кожен п’ятий мешканець Близького Сходу був сповідником Христа. Сьогодні заледве 4% популяції цього регіону становлять християни. Їхній відплив, однак, розпочався вже на початку минулого століття.
Спершу exodus вірмен у роки І Світової війни, потім грецько-православний exodus із Єгипту в 1950-ті. Причиною також є внутрішні конфлікти, що тривають десятиліттями в окремих державах регіону. В цьому останньому випадку прекрасною ілюстрацією є становище у Святій Землі: наприклад, у Вифлеємі в 1960-х християни становили близько 90% населення, а сьогодні їх, грубо беручи, менше половини. У самому Єрусалимі за неповних 70 років кількість мешканців-християн знизилась удвічі. За прогнозами ООН, християни в Ізраїлі й Палестині житимуть ще щонайбільше два покоління.
З найбільшим за всі роки Виходом маємо справу в Іраку — це наслідок західної агресії на цю країну (здійсненої під фальшивим приводом пошуків хімічної зброї), звідки втекли вже більшість християн, які населяли цю землю з часів ранньої Церкви. Перед війною 2003 року в Іраку налічувалося близько 1,4 млн. християн, а нині їх менше 300 тисяч! Вони стали жертвою помсти ісламістів, які визнають християн союзниками агресора з Заходу. Одна з найкривавіших атак на християнську спільноту сталася 31 жовтня 2010 року, коли ісламські бойовики убили 44 вірних і двох священиків у сиро-католицькій катедрі в Багдаді. То була катастрофа, яка викликала масову втечу християн з Іраку. Патріарх халдейської Церкви Луїс Сако казав, що в Іраку колись було 300 храмів. На сьогодні їх залишилося близько 50, й навіть ці постійно є цілями атак. За даними організації «Допомога Церкві в потребі», тільки у 2003–2010 роках мільйон іракських християн перебував у таборах для біженців; за цей час убито 50 священиків і понад 3000 вірних.
Повторення Іраку
Подібний сценарій може розігратися після ймовірної американської атаки на Сирію (куди, зрештою, в першу чергу втікали іракські християни), і наступні стародавні храми зникнуть з лиця власної землі. Це, зрештою, діється вже зараз, відколи в сирійському бунті щораз то сильнішими стають загони мусульманських екстремістів. Фізична ліквідація християнства у цій країні — це замовчуваний «побічний ефект» підтримки Заходом сил, що борються з режимом. Церковні організації вже доповідають, що з найбільш збунтованого міста Хомса аж 90% християн утекли через різке зростання насильства на релігійному ґрунті. Члени озброєних банд ходили від дому до дому й веліли людям вибиратися звідти за кілька хвилин. Для ясності на мурах з’явилися написи: «Християни — до Бейрута!»
Сирію досі населяла одна з найстарших християнських спільнот. І хоча століттями у цьому пейзажі домінують мінарети при мечетях, то між ними можна все-таки побачити численні християнські храми. Деякі з них пам’ятають перші століття після Христа. У Маалулі, селі на висоті 1700 м над рівнем моря, у монастирі св. Сергія знаходиться маленька святиня з ІІІ ст. У селі донині в родинах розмовляють арамейською, мовою Христа. За кількадесят кілометрів звідти, у Сейднаї, розташований найбільший на Близькому Сході марійний санктуарій. Сюди приходять на прощу як християни різних конфесій, так і мусульмани. Можна сказати, що в Сирії мешкають потомки перших християн: зрештою, то саме тут постали дві найстарші (після Єрусалима) християнські спільноти, в Антіохії Сирійській (яка сьогодні належить Туреччині) учнів Ісуса уперше названо християнами.
Є тут спільноти православних обрядів, як і східні Церкви, що залишаються в єдності з Римом. Загалом близько10-12% сирійського суспільства молилося словами «Отче наш». Донедавна Сирія була одним із нечисленних у цій частині світу прикладів досить доброго співіснування мусульман і християн. У певному сенсі це була регульована згода. Алавіти, які правили країною (гілка шиїтського ісламу, до якої належить тамтешній політично-військовий істеблішмент) представляли себе як гарантів безпеки інших меншин, також і християн; але факт, що кільканадцять віровизнань мали відносно велику релігійну свободу. Тепер же християни падають жертвами релігійної війни, яка точиться, однак, головно всередині ісламу: поміж суннітами, які становлять більшість мешканців, але були роками дискриміновані режимом, та шиїтами, з яких виводяться алавіти-керівники. Конфлікт цей має також ширші, міжнародні риси: суннітських повстанців — а радше громил, що прибувають з різних країн — підтримує суннітська Саудівська Аравія, тоді як алавітський режим підтримуваний шиїтським Іраном. А посередині опинилися християни. Їм влітає найбільше — точнісінько як в Іраку.
Весна радикалів
Масовий вихід і посилені переслідування християн це загалом наслідок т. зв. Арабської весни, яка активізувала ісламських радикалів також і по інших країнах. Ісламські екстремісти здійснюють у Єгипті систематичне нищення храмів і проваджених християнами шкіл, магазинів, сиротинців, ба навіть аптек. Їхня мета — усунути будь-які сліди християнства в цій країні. Тут ситуація особливо складна: переслідування стали сильнішими, ніж завжди, відколи до влади прийшли Брати-мусульмани. Тепер же, після повалення військами уряду Братів, акти агресії з боку радикалів переступають будь-які «норми»: християни стають жертвами політики, провадженої армією за принципом «розділяй і володарюй». Ісламісти мстять християнам за підтримку військового перевороту, але генерали добре знали, чим усе закінчиться, коли перед камерами ставили обік себе коптських очільників. Серед нападників, які підпалюють храми, є як безробітні мусульмани, доведені до відчаю, так і найбільш радикальні угруповання, які хочуть перейняти спадок Братів, за їхній рахунок фактично здійснюючи погром серед християн.
А докази пасивності війська перед лицем насильства щодо коптів — очевидні. Нещодавно до Каїру прибули сестри-черниці, які втекли з однієї місцевості, де їм спалили монастир і храм. Тільки що то не був «швидкий підпал», за якого «невідомі зловмисники» втікають, і їх важко упіймати. Свідки кажуть, що це тривало не хвилину: вранці підпалено одну частину, по обіді іншу… Де була поліція? Де була армія? Відповіді напрошуються самі.
В іншій місцевості спалено монастир. Після нападу поліція взагалі не показалася, не прийшли навіть для того, щоб оцінити розміри збитків. На осередок напала група з понад 300 озброєних чоловіків. Зловмисники обшукали весь монастирський комплекс, у який входять також школа, центр для неповносправних і театр. Нищили все, що потрапляло під руку. Чимало християнських родин покинули свої домівки. Агенції поширили інформацію про групу з 84 єгиптян, що очікують на римському летовищі Ф’юмічіно, яке рішення прийме римська влада в питані про політичний притулок. Майже всі вони копти, серед них 19 дітей. Вони не виняток: багато коптів намагаються виїхати з країни. «Акти насильства щодо християн на Близькому Сході можуть бути пов’язані між собою. Це тиск на сповідників Христа, через який вони вирішують утікати», — так прямо каже Тевадрос ІІ, очільник православних коптів.
Близький Схід – близький!
«Близький Схід посідає особливе місце у серцях усіх християн, оскільки саме там Бог уперше дав себе пізнати нашим отцям у вірі», — казав кілька років тому Бенедикт XVI. То з огляду на тривожне зниження кількості християн на Близькому Сході папа скликав спеціальний Синод для Східних Церков. Увінчанням Синоду стало паломництво папи на Кіпр. Маронітські гімни, які тоді лунали серед ліванських кедрів, вигляд Патріархів Єрусалима і стародавньої Антіохії, які стояли при одному вівтарі, радісний танець прочан із Сирії та Лівану показали нам, що Близький Схід, який інколи здається таким далеким і чужим нам світом, для християн має залишитися близьким назавжди. Хоча за реальності Ексодусу це буде щоразу складніше…
Яцек Дзєдзіна, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
