Церква Милосердя
Франциск нагадує, що «спасіння, дане нам Богом, є ділом Його Милосердя». А тому тільки Божа благодать вирішує, чи ми будемо спасенні, а не ті чи ті справи людини. Церква ж, яка є немовби таїнством спасіння, «через свою євангелізаційну діяльність співпрацює як знаряддя Божої благодаті, що діє невпинно, поза будь-яким можливим контролем».
Через це Церква має бути немовби іконою Божого милосердя: «місцем безкорисливого милосердя, в якому всі можуть почутися прийнятими, любленими, в якому можуть пізнати прощення і бути заохочені до життя, згідного з Євангелієм» (EG 114).
Церква вбога і для вбогих
Уже в одному зі своїх перших виступів Франциск сказав: «Я прагну Церкви вбогої і для вбогих». Вбога Церква — це означає Церкву, яка використовує вбогі засоби, а крім того, відкрита на людей бідних, яка бачить їхню особливу цінність. Убога Церква зрікається необґрунтованих зв’язків із владою, які могли б забезпечити їй привілеї.
Отже, Францискові йдеться про Церкву, яка важливе місце резервує для людей вбогих, стражденних, відкинених і переслідуваних — згідно з тезою св. Павла, що «особливою турботою мають бути оточені ті члени тіла, які ми вважаємо за найслабкіші». Папа підкреслює, що саме ці «вбогі» мають особливу місію у зціленні суспільства. Він помічає, що у сповненому поділів і націленому на результативність світі вбогі мають до виконання важливу місію і можуть нас багато чого навчити. «Тому треба, аби ми всі дозволили їм себе євангелізувати», — констатує Франциск.
«Ми покликані — пояснює він — відкривати в них Христа, дати їм наш голос у їхніх справах, але також і бути для них друзями, вислуховувати, розуміти і приймати таємничі мудрість, яку Бог забажає нам переказати через них». У посланні на ХХІХ Всесвітній день молоді-2014 він нагадує про Бенедикта Йосифа Лабре, який спав у римі на вулиці та жив із милостині людей, а став духовним порадником багатьох, також і благородних та ієрархів.
Убога Церква, на думку Папи, це також Церква глибоко задіяна по стороні людей убогих, стражденних, які зносять несправедливість і переслідування. Перед лицем таких явищ «кожен християнин і кожна спільнота покликані стати знаряддями Бога заради визволення і підтримки убогих, так щоб вони могли повністю включитися в суспільство» (EG 187). Папа підкреслює, що заклик до спільнотності й солідарності з бідними не може стосуватися тільки самих християн, які так сприймуть своє покликання, але всіх загалом.
Церква відкрита
Постійним і багатократно повторюваним папським посланням є заклик про Церкву відкриту, динамічну, яка виходить до людей загублених і потребуючих. Франциск стверджує, що не можна чекати, доки люди самі прийдуть, їх треба активно шукати, виходити на «екзистенційні периферії» сьогоднішнього світу.
Знаною є його метафора про «відчинені двері» та «замкнені двері»Церкви, яку він виголосив під час однієї з кардинальських конгрегацій перед конклавом, на якому був обраний. «Якщо Церква не вийде поза власні межі, аби проголошувати світові Євангеліє, то вона обертатиметься довкола себе самої, вона хворітиме», — сказав кардинал Берґольйо. Він накреслив образ Ісуса, замкненого у Церкві, який може стукати у двері зсередини, аби Йому дозволили вийти назовні. Кардинал тоді застерігав від «егоцентричної Церкви, яка заявляє за собою право на затримання Ісуса для себе та не допускає того, аби Він вийшов до інших».
Важливим елементом місії Церкви для Франциска є вникання у «таємницю людей, які покидають Церкву». Закликає, щоб Церква «зуміла включитися в їхню розмову». Посилаючись на образ учнів з Емауса, Папа пояснював бразильським єпископам улітку минулого року, що ми «потребуємо Церкви, яка зуміє провадити діалог із тими учнями, які втікають із Єрусалима, блукають безцільно, самі, зі своїм розчаруванням у християнстві, яке вони вже вважають безплідною землею, не здатною генерувати сенс».
Сім’я
Однією з великих тем понтифікату Франциска — і ще не вичерпаною — напевно буде сім’я. Заради переосмислення усього душпастирства Церкви щодо родини Папа скликав на жовтень цього року ІІІ Надзвичайне загальне зібрання Синоду єпископів. Тема зустрічі — «Душпастирські виклики, пов’язані з родиною, в контексті євангелізації».
Відкриваючи 20 лютого ц. р. консисторій кардиналів, Папа говорив про сім’ю як про найосновнішу ланку людського суспільства, що має бути оточена особливою турботою з боку Церкви. Він підкреслив: родина становить у світі «немовби відображення Триєдиного Бога». Аналогічно як і його попередники, Франциск із занепокоєнням визнав, що «родиною легковажать, її кривдять», тоді як «вона необхідна для життя світу, для людського майбуття».
Наприклад, у зверненні до польських єпископів, які прибули до Рима з візитом ad limina, Папа говорив про родину як про перший із двох пріоритетів душпастирства. Він вказав, що родина є місцем, де людина «вчиться співіснування у різнорідності та приналежності до інших, і де батьки переказують дітям віру». Зі смутком він говорив про кризу сім’ї, що збільшується у сучасному світі. Шукаючи причин, підкреслив, що «сьогодні подружжя часто вважається якоюсь формою емоційної вдячності, яку можна встановити в будь-який спосіб або змінити залежно від чутливості кожного». Папа визнав, що, «на жаль, це бачення має також вплив на ментальність християн, викликаючи легкість прибігання до розлучень або фактичної сепарації».
Папа заохотив душпастирів поставити собі питання, як саме можна допомогти тим, хто живе в такій ситуації (розлучення або сепарації), аби вони не почувалися виключеними «з Божого милосердя, з братньої любові інших християн і з турботи Церкви про їхнє спасіння».
Ця думка невпинно повертається у роздумах Франциска і не дає йому спокою. Він уболіває над тим, що драма подружжя — яка часто приносить плоди виникнення нового зв’язку — радикально змінює ситуацію цих людей у спільноті Церкви. Така пара, триваючи у тяжкому гріху, має замкнені двері для Євхаристії. А оскільки у багатьох парафіях такі люди становлять чималу частину, то це становить серйозну душпастирську проблему. Ці люди почуваються виключеними, відкиненими, а цього Папа з усіх сил прагне уникнути. Й це питання — серед багатьох інших — буде однією з тем Синоду єпископів, що зараз готується.
Культура зустрічі
На думку Франциска, одна з характерних рис сучасної цивілізації то «культура виключення». Він її описує такими словами: «Немає в ній місця для старого, ані для небажаної дитини. Немає часу, аби затриматися з бідняком при дорозі». Тому Папа закликає мати відвагу і йти проти течії, аби «робити нашу цивілізацію воістину людською». Культурі виключення він протиставляє «культуру зустрічі» й закликає будувати її. Папа зазначає, що «сьогодні ми або зробимо ставку на культуру зустрічі, або програють усі».
Чим же є ця «культура зустрічі»? То не культура егоїзму, індивідуалізму, яка часто панує в нашому суспільстві, а культура солідарності й зустрічі, пояснив Папа на 25 липня минулого року у фавелі Варгінья у Ріо-де-Жанейро. Він сказав, що лише тоді, коли ми спроможні ділитися з іншими, ми насправді збагачуємося, а міра величі суспільства залежить від способу, в який воно сприймає найбільш потребуючих.
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
