Попередні статті:
00. «Ой лишенько!» чи «За роботу»?
01. На що спертися
02. Літургійна музика в Україні: куди ж нам йти?
03. Літургійна музика в Україні: ТЗ
04. Прославлятиму Його піснею своєю (Пс 28, 7). Що таке пісня
05. Хто головний? Одна із найважливіших ознак
06. Григоріанський спів: український акцент
07. Заспіваймо єретичної?
08. Нікейський собор? Ні, не чули
09. Шрек і Таємний сад
10. Музика розважальна — наслідки серйозні
11. Гітара. Нічого особистого, тільки церковні документи
12. Неочевидна очевидність
13 Чистіша від сльози вона хай буде
Пропонуємо наступну статтю з циклу під заголовком «А все-таки, що з бубном?»
Арфи немає. Візьміть бубон!
(з фільму «В бій ідуть одні “старі”»)
З арфою, себто гітарою, ми розібралися. Але бубон не дає спокою не одному дописувачу. Виявилося, що в деяких католицьких храмах України тамтам став частиною літургії.
Звернімося до церковних документів. Є така інструкція, називається «De Liturgia Romana et Inculturatione» – «Римська літургія та інкультурація». Конгрегація божественного культу і дисципліни таїнств оприлюднила її 25 січня 1994 р. Цю інструкцію ще називають IV інструкцією для властивого впровадження у життя соборної конституції про Літургію, оскільки вона стала вже четвертою пояснювальною інструкцією до «Sacrosanctum Concilium». Цю інструкцію створювали із думкою відреагувати на зловживання і перекручення положень згаданої конституції, які вже стали очевидними у 1990-ті роки.
Пункт 4 цієї інструкції пояснює, що таке інкультурація: «Конституція Sacrosanctum Concilium говорила про пристосування Літургії, вказуючи на деякі його форми. Потім Магістерій Церкви використав поняття “інкультурація” для дуже конкретного окреслення “втілення Євангелія в місцеві культури та одночасне введення цих культур у життя Церкви”. “Інкультурація означає внутрішню трансформацію автентичних культурних цінностей шляхом їхньої інтеграції з християнством і укоріненням християнства в різнорідних людських культурах”».
Все цілком зрозуміло, хоча й, може, звучить дещо надто по-науковому. Тому постулати цього пункту більш простими словами автори інструкції розтлумачують в тексті детальніше.
Усю IV інструкцію Церква пояснює, за якими принципами можна впроваджувати окремі культурні елементи в літургію у конкретній місцевості. І весь час ідеться про культурні елементи, притаманні конкретному народові, який живе на конкретній, чітко визначеній території. Не про всі цінності і культурні традиції загалом, а про цінності і культурні традиції КОНКРЕТНОГО НАРОДУ.
п. 42. «У деяких народів спів натуральним чином супроводжується плесканням у долоні, ритмічними рухами тіла або танцювальними рухами учасників. Такі форми експресії можуть мати своє місце в літургійних діях ЦИХ НАРОДІВ (підкреслення наше) за умови, щоб вони завжди були вираженням спільнотної молитви прославлення, слави, пожертви, прохання, а не звичайним видовищем».
Чи барабан (тамтами) у нашому випадку є «автентичною культурною цінністю» українського народу? Чи «вони завжди були вираженням спільнотної молитви» в українських парафіях? Аж ніяк! А інструкція чітко говорить про адаптацію своїх, природних культурних традицій, а не про штучне насаджування чужорідних. Це вже не інкультурація, це – нововведення, тобто те, чого не було раніше ні в літургійній практиці, ні в традиційній культурі.
В цій же інструкції, п. 46, далі говориться:
«Нововведення слід запроваджувати тільки тоді, коли цього вимагає істинне і безсумнівне благо Церкви, однак із тим застереженням, що нові форми ніби виростали органічно із уже існуючих».
Не можна накидати будь-якому народові культурні звичаї, йому не властиві. Тоді як барабан, танці, вигуки в африканських народів у літургії – це для них абсолютно природно, для нас ці елементи в літургії абсолютно чужорідні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
