Чи може християнин служити у війську?

Християнин-військовослужбовець… Поєднання цих понять часто стає приводом до появи різних точок зору й навіть суперечок.

Деякі християни переконані, що вони повинні бути пацифістами й виключають зі сфери не тільки свого особистого, але навіть і суспільного життя все те, що пов’язано з військовою службою. Інші ж віруючі стверджують, що використання сили дозволяється у випадках національної і міжнародної безпеки, але не у стосунках між окремими людьми. Хто правий? Кожен має право на особисту думку. Але що з цього приводу говорить Бог?

Щоб пізнати Божу волю щодо військової служби, спочатку необхідно розглянути такі важливі принципи:

для християнина абсолютним авторитетом є Слово Боже – Біблія, а не просто людські думки, якими б вони розумними не були;

із самого початку й до кінця Біблія являє повну згоду і гармонію. Вона не просто містить у собі Слово Боже, але вона є Словом Божим, спрямованим як до особистостей, так і до народів;

істини Біблії вічні. Вони доречні й сьогодні, як і раніше;

автором Біблії є Святий Дух, Який ніколи не суперечить Самому Собі. Якщо нам щось здається неправильним, то це є проблемою нашого обмеженого людського розуміння;

окремі слова й рядки Біблії повинні розглядатися в контексті самої Біблії.

«Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» (2 Послання до Тимофія 3:16).

Отже, чи може християнин служити в Збройних Силах?

Військові в Біблії

Воїни в Біблії згадуються так само позитивно, як і ремісники, землероби, рибалки та ін. Деякі з мужів віри часів Старого Заповіту були воїнами, наприклад, Ісус Навин, Гедеон, Давид. У Новому Заповіті посилання на римських сотників завжди позитивні. Образ військового в Біблії використовується для ілюстрації таких чеснот як:

відповідальність за свою сім’ю (Дії св.Апостолів 16:30-34);

бездоганне служіння своїй країні (Євангелія від Луки 3:14);

твердість, впевненість (Послання до Eфесян 6:10-17);

боротьба за справедливість (1 Послання до Тимофія 1:18, 6:12);

подолання труднощів і самозреченість (2Послання до Тимофія 2:3,4).

Якби за тих чи інших причин людині, що вірує в Бога, недопустимо було служити у війську, то вказані вище приклади не були б наведені в Біблії. У Святому Письмі нема жодного місця, де засуджується військова справа.

Держава – Божа установа

Про державний устрій у Біблії написано чимало. Згідно з Божим задумом уряди держав повинні нести відповідальність за виконання закону та підтримання порядку у своїх країнах. Закон Божий стверджує, що сила й навіть зброя, при необхідності, повинні бути застосовані для стримання і придушення зла, яке загрожує окремій людині й суспільству в цілому. (Послання до Pимлян 13:1-4).

Представники збройних сил та інших законних військових формувань, як і всі інші громадяни держави, мають настанову жити:

у покорі владі (1 Послання Петра 2:13-14);

у слухняності владі (Послання до Тита 3:1);

з молитвою за владу (1 Послання до Тимофія 2:1,2).

 Виконання «силовиками» цих заповідей забезпечує необхідну безпеку й гарантію того, що використання владою сили буде законним.

Особиста сфера життя воїна-християнина

Христос сказав: „А Я вам кажу не противитись злому” (Євангелія від Матвія 5:39). Ця заповідь звернена до особистої сфери життя людини, а не до її відносин у сфері суспільства та держави. Вона є настановою зі сфери особистої моралі. Християнин не повинен відповідати образою на образу. Право й обов’язок карати зло – це функція держави й неправильне тлумачення цих слів дезорієнтує людину в питаннях віри. Використовувати їх без контексту вчення Спасителя й усієї Біблії – означає дозволити насиллю й несправедливості панувати без перешкод. Істинним тлумаченням слів Христа є: не чини власний суд. У той же час самозахист у Біблії не засуджується.

Чи кожне вбивство – це злочин?

Найбільшим тягарем для кожного військового є перспектива позбавити когось життя під час виконання ним службового обов'язку. Протягом багатьох віків шоста заповідь: „Не вбивай!” (Книга Вихід 20:13) була головною перешкодою на шляху тих, хто щиро хоче зрозуміти Божу волю щодо військової служби. Справа в тому, що давньоєврейською мовою (мова оригіналу Старого Заповіту) в цій заповіді наведене слово, яке визначає вбивство як навмисний кримінальний злочин, вчинений з метою помсти, грабунку або просто ненависті, але не як акт, вчинений під час війни стосовно ворога, або щодо злочинців при захисті людей. Так само й у Новому Заповіті.

Тому, якщо християнин, що діє у межах закону та в екстремальних ситуаціях, зумовлених його службовим обов'язком, вбиває, то він є справедливим в очах Бога та людей.

Пацифізм

Існує ряд сильних аргументів на захист пацифізму й загального роззброєння. Але в історії ще не було прикладів того, як народи були б захищені від нападу ворога саме своєю беззахисністю. Тільки „коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його” (Євангелія від Луки 11:21).

Гріховність кожної людини – це сумний факт нашого буття. „Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, – від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?” (Послання до Якова 4:1). Тому немає осуду тим християнам, що стоять на сторожі прав і свобод держави та її громадян.

Миротворство

Миротворство стоїть вище за пацифізм, і ті, хто активно шукає миру, знаходять Божу прихильність. Всі християни, включаючи й тих, які служать у війську, повинні активно прагнути миру. Ми можемо „любити ворогів своїх” (Євангелія від Матвія 5:44), виявляючи до них повагу та співчуття, але в той же час вимагати їхнього покарання у відповідності до закону, коли всі інші заходи зазнають невдач (ненавидячи гріх, Господь любить нас, грішників). Використання мінімальної сили в даний момент може забезпечити справедливість і мир на тривалий час.

Висновок

Поняття „справедливої війни” знаходиться десь посередині між крайнім пацифізмом (мир будь-якою ціною) і крайнім патріотизмом (це моя країна і не має значення справедлива вона чи ні). У Біблії мир часто описується як результат праведності, примирення людини, по-перше, з Богом, а потім і з ближнім своїм. Саме „праведність люд підіймає, а беззаконня – то сором народів” (Приповісті Соломонові 14:34).

Таким чином, нашим правилом має бути: праведність будь-якою ціною, а не мир будь-якою ціною. Тільки в такому випадку християнин може бути зразковим військовослужбовцем.

Це цікаво:

Професія військового найчастіше згадується в Біблії. Військова посада сотника в Новому Заповіті згадується понад 20 разів, що більше, ніж, наприклад, професія рибалки або митника.

Першим, хто після смерті Ісуса Христа привселюдно визнав Його Сином Божим, був римський сотник (Євангелія від Матвія 27:54).

Першим у світі язичником (тобто не юдеєм), який увірував у Господа Ісуса Христа як у свого Спасителя і приєднався до Його Церкви, був сотник на ім'я Корнилій (Дії апостолів 10).

Апостола Павла врятував від смерті римський сотник (Дії апостолів 27:42-44).

Серед римських військових, яких юдеї ненавиділи як поганських загарбників, були й такі, котрі заслужили всенародне визнання й повагу (Євангелія від Луки 7:1-10).

Віру римського сотника, як взірець для нас, відзначив Ісус Христос (Євангелія від Матвія 8:5-13).

Тільки в Ісусі Христі ми можемо знайти прощення за свої гріхи й розпочати нове життя!

Об'єднання християн-військовослужбовців України