Питання-відповідь

У яких випадках людина не може сповідатися і причащатися?

Чи гріх відпочивати, дивлячись серіали або гортаючи стрічку соцмереж?

Чи сповідь під час Меси не порушує повної участі у Євхаристійному богослужінні?

Чи можна відкладати сповідь?

Навіщо потрібен піст перед Причастям?

Отримати код інформера

Нд	Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30

Опитування

На чому ви найчастіше дивитеся телебачення CREDO24

Популярне

день
тиждень
місяць

Підпишіться

Якою є правда про хрестові походи?

Головна / Публікації

25 Вересня 2014, 15:15 7799

Питання: Розкажіть правду про Хрестові походи.

Відповідь: В двохтисячолітній історії християнства тема Хрестових походів завжди була актуальною і несла в собі те ж сум'яття, яке викликали й самі Хрестові походи. Воістину важко знайти тему, настільки насичену упередженнями. Багато істориків вважають Хрестові походи передвісниками «зіткнення цивілізацій», оголошеного в 1993 році американським політологом Семюелом Хантінґтоном, і яке стало гіркою реальністю 11 вересня 2001. Ісламська ідеологія тільки підтверджує тезу про те, що сьогоднішній конфлікт між Заходом і мусульманським світом має корені, що сягають Середньовіччя. Офіційна назва терористичної організації «Аль-Каїда» звучить як «Всесвітній ісламський фронт джихаду проти євреїв і хрестоносців». У грудні 2004 року екстремісти підірвали бомбу біля американського посольства в Джидді, заявивши, що це був «замах на одну з фортець хрестоносців на Аравійському півострові», — наче б на дворі не XXI, а щонайменше XII століття. Білл Клінтон, виступаючи в листопаді 2001 року в університеті Джорджтауна, заявив, що ми досі розплачуємося за Хрестові походи.

На європейському Заході думають приблизно так само: багато авторів описують Хрестові походи як історичний прообраз імперіалізму і західного колоніалізму. В книгах і кіно хрестоносців часто представляють як фанатичних інтриганів, вкрай нетерпимих до благородних і щирих арабів. Зрозуміло, опис Хрестових походів в чорно-білих тонах не допоможе дізнатися про них історичну правду. Сьогодні стало «політкоректним» соромитися Хрестових походів. Більшість християн стверджує, що війна в ім'я Христове — це збочення євангельського послання і здорового глузду. У той же час християнська догматика не цурається, права на самооборону. Але що ж представляли собою Хрестові походи — агресію, акт релігійної нетерпимості, чи ж мова йшла про збройний захист християнської меншини на Святій Землі і про захист паломників на шляху до Єрусалиму?

Щоб відповісти на ці питання, необхідно звернутися до джерел як з одного, так і з іншого боку протистояння.

В IV столітті завдяки імператору Костянтину стали вшановуватися святині, пов'язані з місцем страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа. При імператорі Феодосії паломництва до цих святинь досягли найбільшого розвитку. Не тільки Рим і Константинополь, але і Єрусалим був центром християнства.

У 610 році 14-річний купець Мухамед мав серію видінь, що переконали його в тому, що він є останнім пророком Божим. Ці видіння були відображені його учнями у формі пророчої книги, названої Кораном. Свої видіння Мухамед витлумачив як доповнення до Божественного одкровення, що почалось Старим Заповітом і продовжилося в Новому. Тому Мухамед спочатку намагався отримати визнання серед євреїв і християн, але зазнав невдачі. Для євреїв Об'явлення закінчилося освяченням другого Храму, а для християн — завершенням апостольської епохи. Відкидання з боку євреїв і християн привело Мухамеда до переконання, що і ті, і інші віддалилися від шляху єдиного Бога, а їх писання були фальсифіковані.

Мухамед відреагував видіннями, в яких звучали все більш радикальні послання, аж до закликів навертати невірних за допомогою меча.

Сучасні вчені пояснюють зміст багатьох послань засновника ісламу плодом підсвідомого, а також впливом гностицизму. Перша дружина Мухамеда, яка була на 15 років старша за нього, сповідувала одне з християнських єретичних навчань.

Перша спроба представити свої бачення публіці в Мецці зазнала поразки, оскільки місто жило багато в чому завдяки паломникам до поганського святилища. Лише деякі послідували за Мухамедом і стали проповідувати в Мецці, але після смерті дружини, яка була і його захисницею, Мухамеда вигнали з міста. Він влаштувався в Медині, де з часом організував військо і повів його на Мекку, взяту в 630 році. Життя зберегли тільки тим, хто пішов за його вченням. Поганське святилище Кааб він перетворив на святиню нової релігії, названої ним «іслам», що означає підпорядкування. Починаючи з завоювання Мекки Мухамед став вважати війну в ім'я Бога (джихад) законним засобом поширення своєї релігії. Тим, хто відмовлявся її приймати, наказувалося платити податки мусульманам.

В 9 сурі Корану наказується: «Боріться з тими з людей Книги, які не вірують ні в Аллаха, ні в Останній день, які не вважають забороненим те, що заборонили Аллах і Його Посланник, які не сповідують істинну релігію, поки вони не стануть власноруч платити данину, залишаючись приниженими». Мухамед почав втілювати цю суру в життя. Розмах його завойовницької кампанії можна порівняти тільки з діяннями Олександра Македонського. Уже в 638 році мусульмани завоювали Єрусалим, і християни не вчинили опору, а податки, які вони повинні були виплачувати наступнику Мухамеда Омару, були нижчими, ніж ті, які вимагала Візантія. Омар гарантував їм також безпеку і збереження майна, зокрема храмів. Про це йдеться і в Корані: «Немає примусу в релігії» (сура 2). І на інших територіях араби спочатку проявляли терпимість до християн.

Але незабаром почалася інша сторінка в історії ісламу. В Х столітті на Святій Землі сталися жорстокі зіткнення між мусульманами і християнами. В 966 році візантійці відвоювали частину Сирії, а мусульмани оголосили джихад, зганяючи свій гнів на жителях і святинях Єрусалиму. В XI столітті особливо фанатичний халіф велів знищити всі християнські символи. З Єрусалиму було видворено безліч християн, а паломництва з Європи в базиліку Гробу Господнього були заборонені.

Коли мусульманська загроза нависла над Константинополем, імператор Олексій І, незважаючи на упередження до Церкви Риму, попросив допомоги у Папи. Делегація вирушила до Урбана II в 1095 році. Відповідно до літописів, посланці імператора «благали Папу і всіх вірних Христових надати їм допомогу проти язичників для захисту Святої Церкви». Послання справило велике враження на Папу і єпископів, які порахували цю ситуацію виправданням для збройного захисту. Крім того, саме поняття «священної війни» ввів не хто інший як Августин Блаженний. Ще попередник Урбана II підтримував ідею збройного визволення святих місць. Таким чином, у відповіді Олексію І західні християни урочисто пообіцяли допомогти боротися проти язичників.

Перший хрестовий похід був оголошений Урбаном II в листопаді того ж року. Він виголосив промову перед християнами, присутніми в Клермон-Феррані, де проходив собор західних єпископів. Папа пообіцяв відпущення гріхів тим, хто захищатиме християнські святині. Він сказав, що «кожен повинен зібрати гроші і відправитися в шлях по весні». У відповідь віруючі вигукували: «Це воля Божа!». Ціле покоління християн з ентузіазмом відкрило своє покликання.

Таким чином, Хрестові походи почалися в наступній ситуації: мусульмани руйнували церкви на Святій Землі і переслідували християн. Майбутнє християн у тих землях виявилося під надзвичайно важкою загрозою. Константинополь попросив про допомогу, і відмова надати допомогу була би рівноцінна невиконанню обов'язку. Нарешті, Хрестові походи жодним чином не припускали «колоніалізму» або навернення мусульман, але переслідували єдину мету — захист західних паломників в Єрусалимі.

Ці аспекти спонукають багатьох істориків вважати правомірним звернення Урбана II до народу і організацію Хрестових походів. Існує думка, ніби хрестоносцям пообіцяли трофеї, у тому числі й у вигляді територіальних володінь, однак історичні джерела не підтверджують цього. Навпаки, в декреті Клермонского собору і в наступних документах хрестоносців закликають захищати святі місця, не прагнучи пошани і грошей. Вони відправлялися в Єрусалим, залишаючи родину і майно, що в ті часи означало дійсно повну самовіддачу заради Христа. Про це свідчать і численні заповіти, залишені хрестоносцями, в яких розкривається щира, глибока віра і бажання побачити місця, де жив, помер і воскрес Спаситель. Хрестоносці сприймали цю поїздку як наближення до Раю. Зауважимо також, що відпущення гріхів було обіцяно не всім, а тільки тим, хто загине в дорозі або в битві.

Десять років по тому якийсь чернець Роберт, ґрунтуючись виключно на усних свідченнях, передав обіцянки Папи в іншому вигляді, приписуючи йому те, чого не підтверджують документальні джерела, а саме обіцянку матеріальних дібр.

З Хрестовими походами пов'язана фігура Петра Відлюдника, який організував «хрестовий похід голодранців», зібравши різних людей, в тому числі і не найбільш порядних. Він не мав нічого спільного з хрестоносцями, відправленими Папою. Не маючи достатніх коштів, послідовники Петра фінансували свій похід своєрідним рекетом, жертвами якого стали, зокрема, євреї. У жовтні 1096 «голодранці» самі стали жертвами сельджуків, від яких врятувалися три тисячі людей, що приєдналися потім до офіційного Хрестового походу.

Облога Єрусалиму в липні 1099 тривала п'ять місяців. Вона завершилася жахливою кривавою бійнею. У деяких мусульманських джерелах стверджується про загибель 100 тисяч людей, але це не може бути правдою, оскільки в 11 столітті Єрусалим налічував не більше 10 тисяч жителів. Так само, в деяких джерелах говориться про масову загибель євреїв, але в архівах синагоги Каїра згадується про численних юдеїв, котрі емігрували до Єгипту після захоплення Єрусалиму християнами.

Успіх облоги був недовгим. Християни протрималися в Єрусалимі тільки 88 років, після чого військо хрестоносців було розбите Саладином. У 1291 році впала Акра, останній бастіон християн. Жоден з семи Хрестових походів, організованих пізніше для звільнення святих місць, не мав успіху першого.

Для мусульман Єрусалим є третім святим містом після Мекки і Медіни, бо Мухамед одного разу бачив уві сні, як він відвідує Храмову гору на «небесному коні». Мусульмани не пробачили християнам те, що їх «благородне святилище» залишалося протягом століття в руках «невірних». До речі, в той період мусульмани жодним чином не були обмежені в своїх правах, в тому числі на свободу віросповідання. Як християни в їх землях, вони повинні були тільки платити особливі податки. Один іспанський мусульманин, Ібн Джубайр, що побував в цих місцях в період християнського панування, писав, що мусульмани там живуть навіть краще, ніж в ісламських землях.

Ми розповіли про Хрестові походи у вузькому, первісному значенні цього терміну, тобто про кампанії Католицької Церкви зі звільнення святих місць. Хрестовими походами в літературі називають також інші кампанії, організовані, наприклад, проти єретиків, — але це вже зовсім інша історія.